Перун, Гуру/Брихаспати, Деус, Юпітер — Сила Мудрості та Справедливий Суддя

Перун, Гуру/Брихаспати, Деус/Йов, Юпітер — Сила Знання

Перуновий тиждень — літнє свято Перуна

Перун — це Принцип божественного прояву для очищення. Наприклад, блискавка — це фізичний прояв Сили Перуна. так Сонце — це фізичний прояв Сили Дажбога.

Тут сенс у тому, що Боги — це не природні явища, а ті Вищі Сили, що стоять за ними. Це відповідає Світу Праві (“Права“). Бог – це Закон/Принцип, який правує Всесвітом. За силами природи варто бачити Бога у дії. Бог є причина, а природне явище – наслідок.

Перун – це покровитель мудрості, чоловічої раціональності, розуму.

Перун — як принцип божественного прояву — несе знання для очищення, дає розуміння життя всім істотам.

За Велесовою Книгою, Перун — Бог Прі (Перемоги), Бог доблесті, покровитель чоловіків.

До Перуна люди мають особливу повагу. Рідновіри збираються у дібровах, щоб ушанувати Перуна. Вінками з дубового листя жінки та дівчата віншують чоловіків і парубків, співаючи славу Перунові. Палає Священний Вогонь, лунає молитва зі священної Книги Велеса, співається Слава Рідним Богам… Перуна вшановують в Боголіссях (священних гаях), де ростуть священні дуби (перунові дерева). Перед найстарішим і найвеличнішим дубом стоять жертовники з каменю — вівтарі, на якому палає полум’я. Волхв Перуна вартує біля ватри.

Особливої сили Перун набирає серед літа. Його грозові хмари пробуджують у Сварзі величезну потугу, яка проливає на землю благодатні дощі. Тому місяць липень – часі найбільшої Сили Перуна. Тому й відбувається Перунування — славлення Перуна, чоловічі братчини, поминання побратимів, що відійшли до Лук Сварожих. В основі цього — поняття священності та героїзму чоловіків: «Земля, зрошена кров’ю Героя, — це його перепустка до Неба. Цю перепустку не можна купити на «відпусти»; ціна — це кров за Батьківщину… Орден Перуна існує вічно у Сварозі… Бо ж пам’ятаємо, що поранені козаки затулювали рану грудкою Святої Землі… Вона затримувала кров… або цю грудку землі забирав козак з собою до Небес». Велесова Книга подає вчення Рідної Віри надзвичайної сили — шанування Вогня-Сварожича, таїнство Смерті і Безсмертя.

На Перуновому тижні відбуваються обряди Перунування — прославлення Перуна.

Перуновий тиждень – це літнє свято Перуна

Ці дні – це кінець сезону дощів і боровієв, час спуску вод під землю у зв’язку з дозріванням збіжжя.
Свято Перуна — старослов’янське свято, присвячений одному з головних слов’янських божеств Перунові. Його проводять біля великих старих реліктових дубів — Перунових дерев.
У цей день нечиста сила, рятуючись від вогняних стріл Перуна, перетворюється на звірів.
За звичаєм у цей час відбувалося шанування біля великих старих дубів — священних Перунових дерев: братчини, освячення води сокирами Перуна, тощо.
“Мужі українські, згадайте подвиги славетних Пращурів наших, яким заповів Сварог:” Щоб персти ваші трудились орала ваші, а мечами своїми здобували Незалежність нашу!” (Велесова Книга).
Християнськими церковниками це свято замінено так зване «свято Іллі», яке церква відзначає через 13 днів за Юліанським календарем.

Шанування Перуна бере свій початок ще в давньоорійській традиційній культурі.
За часи Володимира Перун – головний Бог Київської держави й символ державного єднання.
Кумир Перуна стояв на одному із київських пагорбів. Густинський літопис згадує, що у руках він тримав камінь рубін.
Військо присягалося Перуном.
У договорі 971 року Святослав клявся іменами Перуна та Велеса.
Перун згадується у договорах з Візантією та князями Олегом (907 рік), Ігор (945 рік).

Грім і дощ Перуна володіють очищувальною силою та повертають землі життєдайність. Таким чином, Перун дає родючість і є покровителем шлюбів.
Східні слов’яни вшановували Перуна щотижня у четвер (Перунів день). Цього дня приходили до води і співали довкола багаття про Перуна.

Дерево Перуна – реліктовий дуб. Константин Порфірородний у своїх записках відзначив, що у часи походу на Царгород приносили під великим священним дубом у жертву хліб. Густинський літопис також свідчить, що Перуну приносили жертви та підтримували Вічний вогонь під Священним дубом.
У грамоті галицького князя Лева Даниловича, що датується 1202 р. та в якій визначаються межі володінь єпископа Перемиського, згадується Перунів дуб, як один з кордонів: «… а від тієї гори до Перунова Дуба горе схил».
Б.А.Рибаков пише: «Двічі наука збагатилася знахідками справжніх священних дубів. Першу знахідку зроблено в 1909 році. За 8 км від гирла Десни поблизу Микільського монастиря з води було витягнуто стовбур дуба близько 20 м довжини. Дуб потрапив у воду молодим — судячи по річних кільцях, йому було близько 150 років. Друга аналогічна знахідка дубового стовбура була в 1975 році у Дніпрі, нижче гирла Десни. Дата середина 8 ст. н.е.»

Із приходом християнства, функції Перуна перебрав на себе святий Ілля, а також частково архангели Гавриїл та Михаїл.

Зброя Перуна – «громова стріла», спис-блискавка, шабля, сокира.
День тижня Перуна – четвер, у Полабських слов’ян він називався «Перуновим днем».

Індоєвропейські паралелі: ведичні — Індра, Парджанья. Назва Перуна сходить до образу індоєвропейського громовержця. У пізніх літописах 12 століття, наприклад в Холмогорській, в оповіданні про Волхів говориться, що «перун» білоруською означає «грім». Слово «piorun» польською означає блискавку. В сілезькому діалекті використовується вигук «Pieruna!».

В чеському словнику 13 ст. «Mater Verborum» Перун уподібнений Юпітеру. Часто просто ототожнюється з Деусом, невидимим верховним денним божеством індоєвропейців, відомим у балтів. Є балтський Перкунас, поширений від Прусії до Волги. Слід згадати про зв’язок з Богом Грози — Тором родичів слов’ян по індоєвропейській сім’ї народів Скандинавів. Перун згадується у слов’янських літописах, в тому числі і в договорах Русі і Візантії (князя Олега — 907, князя Ігоря — 945, князя Святослава — 971). Відомості про культ Перуна містяться в «Густинському літописі»: «Перунъ бяше старший Бог, йому ж в руках бяше камінь шанований став аки огонь, йому ж яко Богові жертву пріношаху і вогонь неугасающій зъ дубового древія невпинно палях.» Арабські автори 9-13 століть, що описують слов’ян і русинів, передають багато інформації про їхні звичаї, називають слов’ян і русинів «вогнепоклонниками». Князь Олег поклонявся Перуну, «Богу нашому». При князі Святославі пройшла нова хвиля у 971 року. Володимир створив пантеон богів на чолі з Перуном і храм в Києві. Одночасно в Новгороді був поставлений ідол Перуна, як з’ясували археологи.

Перун один із найшановніших слов’янських Богів. Слов’яни “клялися оружжям своїм, і Перуном — Богом своїм”. В пантеоні Богів князя Володимира, він займав найпочесніше місце: “Поставив він кумири на пагорбі за двором теремним Перуна з вусом золотим, і Хорса, і Дажбога, і Стрибога”.

Перун – охоронць Прави, охоронець Законів Бога. Перун – це Сила розуму та звитяги. Хто славить Праву, того й віра зветься Православною. Перун стоїть на стику Яви (Життя) і Нави (Небуття) між Білобогом і Чорнобогом, які почергово змінюють день на ніч, літо на зиму, і навпаки. У цій взаємодії твориться Життя. Наші стародавні отці у Велесовій Книзі оспівують це: “Се бо таїна велика єсь, якож Ісварг. Перун єсь і Свентовенд – ті два єсь удержані у Сварзі. А обаполи Його Білобог і Чорнобог се перуться. І тих Ісварг держить, аби цьому Світу не бути поверженому.” [1 ВК, 11а]. Також своєрідна взаємодія відбувається між Чоловіком-Дажбогом та Жінкою-Мокошею, які творять нове життя. Тому Перун уособлює в собі животворчу силу, яка шанувалася нашими предками.

Перун – це справедливий суддя та великий захисник. Передки клялись перед Перуном, що не осоромлять слави Батьківщини: “Слава Богу Перуну огнекудру, іже стріли на ворогів верже і вірно вперед веде во Стезі, тому що завжди єсь той воїнам честь і суд і, яко златорун, милостив – всеправеден єсть.” [1 ВК, 11б].

Маючи духовність, ми йдемо шляхом праведним; і Перун нам допоможе своєю Силою Мудрості.

///

Shortlink for this post:
https://uk-ua.vedavrat.org/?p=11916