Микола Гоголь — цитати про життя

Від adm-ua
*** Микола Васильович Гоголь - цитати про життя ***

Микола Васильович Гоголь — цитати про життя і знання, соціум і кар’єру, любов і жінок, людей і особистості

Про гроші (Ви «біжите за грошима» або «гроші біжать» за Вами):

У мене ніколи не було грошей в той час, коли я про них думав. Гроші, як тінь або красуня, біжать за нами тільки тоді, коли ми біжимо від них. Хто занадто зайнятий працею своїм, того не може збентежити думка про гроші, хоча б навіть і на завтрашній день їх у нього бракувало.

Про природний стиль життя (про Природне призначення людини):

Нічого не може бути приємніше, як жити на самоті, насолоджуватися видовищем природи і почитати іноді якусь книгу …

Про примітивність людей:

Я знаю, що багато є людей серед нас, які щиро готові посміятися над кривим носом людини і не мають Духу посміятися над кривою Душею людини.

Про знання та перевагу дурнів над розумними (і про журналістів Дощу):

Як не дурні слова дурня, а іноді бувають вони достатні, щоб збентежити розумної людини.

*** Микола Гоголь - цитати про знаннях, соціумі та кар'єрі, любові і жінок, людей і особистостях ***
Про любов і про дружбу:

Якщо за любов пропонують дружбу, міняйтеся!

Про російський нарід – про вміння жити (1):

Ех, російський народ! Не любить помирати своєю смертю!

Про російський нарід – Табель-о-рангах і соціальний статус (2):

Такий вже російська людина – пристрасть сильна зазнатися з тим, який би хоча одним чином був його вище, і далеке знайомство з графом або князем для нього краще всяких тісних дружніх стосунків.

Про «розумних» людей:

Так, такий вже нез’ясовний закон долі: розумна людина – чи п’яниця, чи пику таку скорчить, що хоч «святих винось».

Про кар’єру і соціальний статус («чин»):

Звичайний розмова його з нижчими відгукувався строгістю і складався майже з трьох фраз: «як ви смієте? чи знаєте ви, з ким говорите? розумієте, хто стоїть перед вами?!». Втім, він був в душі добра людина, хороший з товаришами, послужливий; але генеральський чин зовсім збив його з пантелику.

Про жінок:

О, ця підступна істота – жінка! Я тепер тільки збагнув, що таке жінка. Досі ніхто ще не дізнався, в кого вона закохана: я перший відкрив це. Жінка закохана в чорта. Так, я не жартую.
Фізики пишуть дурниці: що вона й то, й то… – але вона любить тільки одного чорта. Ось бачите, з ложі першого ярусу вона наводить свій лорнет. Ви думаєте, що вона дивиться на цього товстуна із зіркою? Зовсім ні, вона дивиться на чорта, що у нього стоїть за спиною. Ось він заховався до нього у фрак. Ось він киває звідти до неї пальцем! І вона вийде за нього «заміж»! Вона вийде за нього.

~~~

Архітектура — літопис світу: вона говорить тоді, коли вже мовчать і пісні, і перекази.

Безцінним даром є вміння чути душу людини.

Бути у світі й нічим не позначити свого існування — це здається мені жахливим.

Варто тільки дотепному посміятися з одного боку справи, як слідом за ним тупіший і дурніший глузуватиме з усіх боків справи.

Глупота є особливою принадою гарненької жінки.

Зі сміхом бути дуже обережним, — бо він заразливий.

Мерці так само втручаються у справи наші і діють разом з нами, як живі.

Жінці легше поцілуватися з чортом, ніж назвати когось красунею.

Молодість щаслива тим, що в неї є майбутнє.

Хоч які дурні слова дурня, а іноді буває і їх достатньо, щоб розумна людина зніяковіла.

У кожнім слові безодня простору.

Кожне слово неосяжне.

Стражданнями і горем визначено нам добувати зернини мудрості, не видобуті із книг.

Поети з’являються не звідкись з-за моря, а виходять зі свого народу.

Навряд чи є вища з насолод, ніж насолода творити.

Театр — це така кафедра, з якої можна багато сказати світу добра.

У глибині холодного сміху можуть віднайтися гарячі іскри вічної могутньої приязні.

Часто крізь видимий світу сміх ллються невидимі світу сльози.

Поріднитися душею, а не кров’ю, може лише людина.

Слава не може наситити і дати насолоду тому, хто украв її, а не заслужив; вона викликає тільки в гідних її.

У літературному світі немає смерті.

У людській душі так багато прекрасного, що треба, не соромлячись, відкривати її.

Стань спершу сам чистішим душею, а потім намагайся, щоб інші були чистіші.

Якби не існувало смерті, життя не здавалося б нам таким прекрасним.

~~~

Видатні люди про Миколу Гоголя 

   «Гоголю не було ні зразка, ні попередників в літературі. Всі теорії літературні були до нього. Щоб зрозуміти його, треба зовсім викинути їх з голови, – а це для багатьох означало б переродитися», — писав Віссаріон Бєлінський про дивовижний дар генія Гоголя.

    Класик французької літератури 20-го століття Анрі Труайя висловлювався про Миколу Васильовича Гоголя:  «В очах західного читача стовпи російської літератури знаходяться в тіні невисокого зросту людини з саркастичною посмішкою. Ця людина – самий екстраординарний геній-самородок, якого коли-небудь знав світ. Серед письменників Гоголь постає як унікальний феномен, який позбувшись впливу інших, захоплює своїх у світ фантасмагорій, де співіснує все – смішне і жахливе». 

 

Абрам Перец (громадський діяч, підрядник армії і флоту):

   «Жахливе нерозуміння Гоголя можна пояснити тільки одним — за природою свого духу і творчості він був чужий для великоруської літератури»

 

Дмитро Миколайович Овсянико-Куликовський:

   «Гоголь по-своему — живо и болѣзненно — чувствовал тяготу существованія при данных порядках, отношеніях, нравах; и можно сказать, даже ему по особенностям его душевной организаціи, было тошнѣе жить среди господствовавшей умственной тьмы и нравственной слѣпоты, чѣмъ многим, в том числе и передовым и просвѣщеннѣйшим людям эпохи».

 

Проспер Меріме

    “Він був звинувачений у відображенні провінційного патріотизму. Будучи українцем, він проявляє велику прихильність до своєї Батьківщини. — На шкоду вірності іншій частині Російський імперії.»

 

Василь Васильович Розанов:

    «Гоголь! В свои 62 года я думаю — ты победил! Поводил палкой по дну — и со дна пошли токи мути, болотных пузырьков… Это пришёл Гоголь. За Гоголем всё — тоска, недоумение… Гоголь отвинтил винт внутри русского корабля, — корабль стал разваливаться. Гоголь “открыл кингстоны”, после чего началось неудержимое, медленное — год от году — потопление России. После Гоголя Крымская война уже не могла быть выиграна Росией.»

 

Анна Ахматова:

     «Представить себе Гоголя никто не может. Весь непонятен — от начала до конца.  Из его отдельных черт ничего не складывается. Даже Лермонтова легко вообразить себе — гусар, нахал… А Гоголя — ни за что. И ми никогда его не поймём. Я догадалась, почему он со Смирнихой дружил — они оба без памяти любили Украину”. 

 

Олександр Герцен:

    «В душе Гоголя есть два течения. Когда он поднимается в помещения российского департамента, губернатора, помещика… то он – жёлчен, неумолим, полон саркастического остроумия, которое то заставляет смеяться до судорог, то вызывает презрение, граничащее с ненавистью. Но когда он имеет дело с ямщиками Украины, когда переносится мыслью к украинским козакам, крестьянам, … тогда Гоголь совсем иной человек — с прежним талантом, но нежный, любящий, гуманный.»

 

Микола Олександрович Бердяєв (1946 рік, «Русская идея»): 

     «Гоголь належить не лише історії літератури, але й історії російських релігійних і релігійно-соціальних шукань. Гоголь – це один із найбільших і найдосконаліших митців. Один із найбільш загадкових письменників. Він — не реаліст і не сатирик, як раніше думали. Він як фантаст змальовує не реальних людей, а елементарних злих духів, передусім духа брехні, що заволодів Росією. Він переживав пристрасно і трагічно, був придавлений почуттям покарання, був людиною традиційною. Гоголь – найтрагічніша постать російської літератури. Від нього починається етично-моральний характер російського письменництва». 

 

Іван Сергійович Тургенєв:

   «Уход Гоголя – историческое событие.   Это тяжёлая, грозная тайна — постарайтеся её разгадать.  Но ничего отрадного не найдёт в ней тот, кто её разгадает… Все мы в этом согласимся. Трагическая судьба России отражается на тех, кои ближе других стоят к её недрам. — Ни одному человеку, даже самому сильному духом, не выдержать в себе борьбу целого народа. И Гоголь погиб!» 

 

Володимир Дорошенко (бібліограф, історик, літературознавець, громадсько-політичний діяч, член НТШ):

    «Хоча Гоголь був українцем, у час, коли Україна була часткою російської імперії, а російську мову було прийнято як мову літературного спілкування, він мусив писати російською, щоб мати успіх у літературі. »

 

Олекса Семенченко (доктор філософії  з англомовних перекладів Гоголя в англійському університеті Лідза): 

    «Саме джерелом натхнення для творів Гоголя, написаних російською мовою, були літературна традиція, історія і звичаї України.»

 

Євген Маланюк (літератор), есе «Нариси з історії Української культури» (1954, США): 

    «Гоголь — великий талант — не мав віри в петербурзьку духовність. Він в ім’я абстракції нищив її, хоч і недоладну. Коли розвіялись унесення над пантомімою і сатирою зайди, — з’ясувалось, що його світогляд — то Троянський кінь, що його самі росіяни впровадили у таку ще неміцну фортецю російськості.  Бєлінський відчуває цілим своїм інстинктом, що Гоголь – не зовнішній ворог як Шевченко, що то – ворог невловимий, то – геній опису паразитизму і розкладу чужій духовній культурі, геній, що в якому – духовність петербурзька і духовність київсько-руська, відмінні від себе, ворожі до себе, змішались і дали синтезу геніальну, вбивчу  зневіру.»  «Навіть поміщики з “Мертвих душ”, є українськими поміщиками, з українським характером.  Гоголь вкотре дає привід — подискутувати по “українськість” та “російськість” його як письменника.» 

 

Осип Мандельштам (поет): 

    «У багатьох випадках навіть відчутно, що Гоголь думає рідною українською мовою і не намагається перекладати російською, залишивши все в природному стані». 

 

Яр Славутич (поет, перекладач, професор Альбертського університету, автор англомовних підручників української мови, редактор літературного альманаху «Північне Сяйво», Едмонтон): 

     «У Гоголя як письменника сформована нова місія — посланництво від імені поверженої в рабство Батьківщини. Він виконав свою місію засобами російської мови блискуче… Цей українець зробив величезний внесок у сусідню російську літературу, а подяки йому – жодної!» 

 

Іван Малкович:

    «Гоголь для мене — це видатний український письменник, який писав російською мовою і став класиком російської літератури.» 

    «Вперта “деукраїнізація” Гоголя вийшла на нову фазу. Певна річ, Гоголь – це класик і гордість російської літератури. Але навіщо ліпити з нього апологета російського імперіалізму? Навіщо повчати, як ми перекладати його твори про українську землю і українське буття? Навіщо вдавати “уповноважених Гоголя”? Це смішно й безперспективно. Адже не варто забувати, що Микола Гоголь – це геніальний український митець, який став класиком російської літератури. Всуціль україномовна творчість його батька Василя Гоголя, у якій явно проглядаються витоки письменницької манери й тематики Миколи Васильовича, ще чекає на цілісне дослідження. Завдяки гідним перекладам в Україні вивчатимуть Миколу Гоголя як класика української літератури». 

 

Мирослав Попович (академік, доктор філософії): 

    «Гоголь безумовно належить і до спадщини української, і до спадщини російської. Чи можемо ми називати його нашим великим національним українським талантом? Безумовно. І не тільки тому, що він народився тут, і не тільки тому, що він написав свої перші твори — українські повісті про свою Полтавщину,   а й тому що він завжди зберігав певне національне бачення. Він Петербург бачив очима південця, українця. Це не викорінюється якимось поверховими культурними впливами. Він і російський, безумовно наш, український письменник.» 

 

Микола Томенко (віцепрем’єр, міністр України, доктор наук): 

     «Я пропоную вийти за межі традиційної літературознавчої дискусії про українського чи російського письменника Гоголя та подивитися на його як українську, так і російську складову творчої спадщини. Про це я пишу у своїй книзі «Український романтик Микола Гоголь», яка презентована до Дня народження Гоголя.  Якщо підсумувати оцінки творчості Миколи Гоголя літературними критиками,  то історично за його життя та впродовж ХХ століття Гоголь вважався як українським письменником, так і російським письменником. Одним з ідеологів твердження українськості Гоголя є Микола Дашкевич, який в ХІХ столітті назвав його “великим українським письменником” та поставив в одному ряду Гоголя, Квітку, Стороженка, Левицького.” 

 

Влад Троїцький  (режисер, організатор фестивалю «Гогольфест»):  

    «Я вважаю Гоголя і російським, і українським письменником, і не бачу у цьому ніякого конфлікту. Народився в Україні, його вихідний імпульс – український, а потім європейська шліфовка. Не можна ділити Гоголя. Це було б зовсім неправильно. Думаю, сам Гоголь хотів відносити себе і до російської культури теж. Але те, що він був українець — і вплив місця народження, і первісне виховання — безумовно.» 

 

Євген Сверстюк (дисидент):

    «У 1846 році, коли він перебував у місті Карлсбад (Карлові Вари), Гоголь записав у гостьовій книзі: “Nicolas de Gogol, Ukrainien, etabli a Moscou” (Микола Гоголь, українець, що мешкає в Москві)…  Такі факти, як вони мало відомі, позаяк російські літературні критики та історики не хочуть розкрити їх.» 

 

Віктор Ющенко, Президент України (доктор економічних наук): 

    «Гоголь відкрив світові Україну та її героїчну історію, ввів її у світовий культурний контекст… Через твори Гоголя світ уже майже двісті років пізнає нашу країну, наші традиції і духовність, самобутній характер і душу українського народу. » 

   «Україну Гоголь відкрив і для самої України…  Саме Гоголь, поряд із Шевченком і Котляревським, розбудив Україну до нового життя. Можливо, він і сам і не здогадувався, яку потужну національну силу відродив з минулого. Але він зробив це для нас — своїх нащадків і спадкоємців. Гоголь воскресив у народній пам’яті козацьку славу, романтику Запорізької Січі, боротьбу за свободу і незалежність України. »

 

Юрій Винничук (письменник, літературознавець): 

      «Валерій Шевчук запропонував такий погляд на українську літературу — все, що було писане українцями у всі віки й аж до 1905 року, належить українській літературі, хоч би якою мовою воно було писане. Чому до 1905 року? Бо коли мова про Росію, то саме тоді була знесена цензура й дозволено український друк. Однак я би це визначення розширив також на літературу москвофілів, що тривала ще й у 1930-1940-их роках у Галичині й на Закарпатті. А також на російськомовні твори тих авторів, які писали українською мовою — вірші Филиповича, Клена і так далі.» 

 

Павло Михед (літературознавець, доктор філологічних наук, професор,  завідувач відділу слов’янських літератур  Інституту літератури НАН України): 

      «Гоголь продовжив розвиток естетичних ідей, що були властиві українській художній думці. Тут маємо справу з тенденцією активного входження українського матеріалу в російську літературу — і естетичних, і інтелектуальних, і ментальних форм». 

 

Андрій Кокотюха:

    «Мої улюблені автори впливають на мою творчість насамперед світоглядно.  Український письменник Микола Гоголь — я наполягаю на тому, що це український письменник. »

~~~

День народження Миколи Гоголя 

1 квітня – день народження великого українського прозаїка, драматурга, поета, історика, фольклориста Миколи Васильовича Гоголя.

Микола Гоголь народився 1 квітня (за новим стилем) 1809 року в селі Великі Сорочинці — Миргородський район Полтавської області.
У 1818-1819 роках він навчався в Полтавському повітовому училищі.
У 1821-1828 Микола Гоголь – у Ніжинській гімназії вищих наук, де виступив на сцені гімназійного театру як актор і режисер-постановник, зокрема вистав «Едіп в Афінах», «Урок дочкам», «Лукавін» та багатьох інших.
У 1829 році він опублікував свій перший твір – поему «Ганс Кюхельгартен».
Того ж року в журналі «Отечественные записки» з’явилася повість «Басаврюк, або Вечір проти Івана Купала»; це – перша повість з циклу «Вечори на хуторі біля Диканьки».
Наприкінці 1833 року Микола Гоголь отримав про місце професора історії в Київському університеті св. Володимира.
Водночас Гоголь працював над книгами, зокрема «Арабески», «Миргород» (1835 рік).
З другої половини 1830-х років подальший розвиток таланту Гоголя пов’язаний з драматургією. Етапною стала його комедія «Ревізор» (1836 рік).
Невдовзі після прем’єри п’єси Микола Гоголь виїхав на тривалий час за кордон, зокрема він відвідав Німеччину, Швейцарію, Францію, Італію.
У 1842 році вийшла друком його талановита поема-роман «Мертві душі».
У 1848 році Микола Гоголь посилено працював над другим томом «Мертвих душ». Але незадовго перед своєю смертю спалив свій рукопис. Розумієте — чому?
Гоголь – автор “Вечорів на хуторі біля Диканьки”, “Тараса Бульби”, “Шинелі”, “Ревізора”, “Мертвих душ”, “Вибраних місць з листування з друзями”, тощо.
За мотивами творів М.В.Гоголя створено відомі опери та спектаклі: «Сорочинський ярмарок»  Мусорського, «Черевички» Чайковського, «Майская ночь»Римського-Корсакова, «Нос» Шостаковича і так далі.
З 43-го року свого життя Гоголь жив в Україні – це двадцять років. Крім того, він прожив десять років за кордоном, переважно в Італії.
До речі, Гоголь любив Італію. Вона нагадувала йому рідну Україну – і клімат, і люди, і кухня. Зокрема, Миколі Васильовичу смакували італійські страви. Він знався на італійських сирах та винах. Гоголь пречудово готував славнозвісну італійську пасту — аналог полтавських галушок.

///

(Visited 5 417 times, 1 visits today)