Світ, в якому живе людина, залежить [лише] від того, як вона його сприймає/усвідомлює, від її сприйняття/свідомості.

  « Світ, в якому живе людина, [насамперед] залежить від того, як його ця людина сприймає (розуміє/усвідомлює), а отже, від властивостей її сприйняття (розуму/свідомості)… »

  « Світ, у якому живе кожен із нас (людина), [насамперед] залежить від того, як я його сприймаю (розумію/усвідомлюю), – він набуває різного вигляду, за індивідуальними особливостями сприйняття (розуму/свідомості)… »

  « Світ, у якому живе кожен із нас (кожна людина), [насамперед] залежить від того, як ми його собі уявляємо (розуміємо/усвідомлюємо), – він набуває різного вигляду, за індивідуальними особливостями “психіки” (сприйняття/розуму/свідомості)… »

‘

«««

      Шопенгауер виходить з трансцедентального ідеалізму Канта і стверджує:

      Світ, який оточує людину (“світ простору, часу, причинності” — Дійсність), існує тільки як її уявлення (Vorstellung), залежне від суб’єкта, якій пізнає, (Ріші);

      а не як світ, який можна було б вважати “річчю самою по собі” / Ноумен (Noumenon / “Thing in itself” / “Ding an sich”), — незалежний від того, як він уявляється розуму (сприйняттю/свідомості) суб’єкта.

»»»

https://uk.wikipedia.org/wiki/Світ_як_воля_та_уявлення

‘

«««

   Для вдоволення людини та навіть для цілого образу його існування, головною справою, безсумнівно, є те, що являє собою або відбувається в ньому самому.

   Тут саме лежить безпосереднє джерело його внутрішнього вдоволення або невдоволення, що є результатом його думки, бажання і мислення (сприйняття/усвідомлення); а все зовнішнє має на це лише частковий вплив.

   Тому-то одні й ті ж зовнішні події або відносини (взаємодії) діють на кожну людину зовсім інакше;

   і, при однаковій обстанові (обставинах), кожен живе в іншому (своєму) Світі, {!} — бо кожен безпосередньо має справу зі своїми уявленнями та почуттями (відчуттями) та з рухами власної волі.

   А зовнішні речі (зовнішня об’єктна Реальність) мають на нього тільки частковий вплив, оскільки вони пов’язуються з цими всіма враженнями.

   Світ, в якому ми живемо, [насамперед], залежить від того, як кожен сприймає і розуміє; отже,  індивідуальний Світ урізноманітнюється, в залежності від відмінностей “голів” (розумів/сприйняттів/свідомостей).

   Згідно з цим, для одного він буде блідий, вульгарний і бідний; для іншого – багатий, цікавий і сповнений значення.

   Так, наприклад, інший заздрить тому, що оповідач (письменник) наражався в житті на цікаві події, а тим часом він швидше за повинен би був заздрити тому дару сприйняття, який надав інтерес і значущість опису цих подій.

   Бо то ж саме подія, яка в щедро обдарованій голові (розуму) малюється настільки цікавим, сприйняте банальною дюжиною “голів” (розумів), стало б плоскою сценою з буденного світу…

   Все це базується на тому, що кожна Дійсність, тобто кожне “наповнене сьогодення”, складається з двох — суб’єкта й об’єкта, хоча і злитих між собою необхідно і тісно.

   Для різних людей, абсолютно однакова “об’єктивна” реальність (об’єктивний Світ) є повністю різною суб’єктивно; так само як і навпаки, — наявна (присутня) дійсність буде зовсім іншою.

   Зоркема, прекрасна і найкраща об’єктивна “половина” (об’єктивний Світ), при поганій і тупий (дурний) суб’єктивної, може дати (проявити) тільки погану дійсність і наявність (присутність);

   подібну тому, як мальовнича місцевість виглядає в дуже погану погоду або при відображенні в поганій фото-камері.

»»»

   — фрагменти з книги «Афоризми життєвої мудрості», Артур Шопенгауер.

‘

«««

    Те, що ми вважаємо реальністю (суспільство, культура, історія і тощо) наше власне життя є лише видимістю та існує виключно у нашому уявленні.

»»»

‘

«««

    Основу філософії Шопенгауер висвітлив у книзі “Світ як воля та уявлення“, частково почерпнуті із філософських систем Індії та філософії Канта.

   Шопенгауер скористався ідеєю [Канта] про те, що Світ є таким, яким його уявляє людина.

   Світ у Шопенгауера складається із двох сфер: {1} одна сфера — Світ як уявлення (за Кантом, світ явищ); {2} друга сфера — Світ як воля (прагнення).

   Над Світом уявлень панує причинність; елементи світу уявлень розпорошені у часі та просторі.

    Шопенгауер розглядав задачу філософа, як необхідність знайти різницю між цими двома діаметрально протилежними Світами та їх межі.

»»»

‘

«««

     “Світ – це моє уявлення” — цим формулюванням Шопенгауер починає свою основу працю, відтворюючи в ній філософію Індії.

   За Шопенгауером, Світ – феноменальний. Тобто, Світ – це “моя” ідея (думка/мислення), продукт (результат) “моєї” розумової організації та мисленної діяльності (розуму/сприйняття/свідомості).

    Припустимо, я був би організований (сформований) якось інакше; це означало Світ змінився б, представився б “мені” зовсім іншим, створеним з інших феноменів.

    Отже, він залежить від суб’єкта (Ріші), який сприймає цей світ. {!}

»»»

~~~   ~~~   ~~~

Артур Шопенгауэр:

«««

  Мир, в котором живет каждый из нас, прежде всего зависит от того, как мы его себе представляем, – он принимает различный вид, смотря по индивидуальным особенностям «психики» (восприятия).

»»»

~~~   ~~~   ~~~

  “The world is my idea” — this is a truth which holds good for everything that lives and knows, though man alone can bring it into reflective and abstract consciousness.

  If he really does this, he has attained to philosophical wisdom.

  It then becomes clear and certain to him that what he knows is not a sun and an earth, but only an eye that sees a sun, a hand that feels an earth;

  that the world which surrounds him is there only as the idea, i.e., only in relation to something else, the consciousness, which is himself.”

  — book “The World As Will And Idea”, Schopenhauer.

‘

   «“The world is my idea”, — this is a truth which holds good for everything that lives and knows, though man alone can bring it into reflective and abstract consciousness.»

   —   This is how Schopenhauer starts his book. He wanted to understand the world in which he found himself, and his role as an agent in the world.

   The world, in which each of us lives, depends primarily on how we imagine it — it takes on a different form, depending on the individual characteristics of the «psyche» (perception).

‘

«««

   In 1813, Schopenhauer took himself off to a quiet country to work on his doctorate thesis, entitled, On the Fourfold Root of the Principle of Sufficient Reason, where he stipulates the philosophical principle that nothing is without a reason for why it is, it conditions how we perceive the “world of representation”, a central theme to his later work.

   During this time, Schopenhauer was introduced to Hinduism and Buddhism, opening up a whole new world of thought. He fell in love with the Latin translation of the Upanishads, and for the most of his life he read a few pages of it every night before going to sleep. He wrote:

   “It is the most rewarding and elevating reading (with the exception of the original text) possible in the whole world; it has been the consolation of my life and will be that of my death.” — Arthur Schopenhauer, Parerga and Paralipomena

The World as Will and Representation

   “‘The world is my idea’ — this is a truth which holds good for everything that lives and knows, though man alone can bring it into reflective and abstract consciousness.”… — Arthur Schopenhauer, The World as Will and Representation

   This is how Schopenhauer starts his book. He wanted to understand the world in which he found himself, and his role as an agent in the world. He tried to form a coherent and unified interpretation of human experience and sought to identify the underlying force of reality. He called it the Will (also called will to live or will to life), which is the essence of existence.

    Schopenhauer was influenced by Kant, and like him he believed that the world around us, with all its objects, are only representations, any reality that we perceive has been put there by our own minds which form ideas. This was Kant’s idea of Idealism, as he called it. The only thing we think about is what is in our minds. The sense perception we have of the world is not the world, we have no access to the world, because we are always in our own head, “I think, therefore I am,” Descartes’ mind-body split.

    However, for Schopenhauer, there must be something else than just pure thinking, something more than just a brain in a jar. In fact, there is only one aspect of the world that is not given to us merely as representation, one “object” that we embody in space and time, and with which we have a direct relationship with, our body.

    Schopenhauer calls this the principle of individuation, our mode of cognition of the phenomenal world. It designates the “uniqueness” of each individual. But, this is a barrier to us – because the individual is an illusion, it is the outward manifestation of our true and inmost being, the will – which connects us with the entire world.

    Schopenhauer uses Plato’s allegory of the cave to remind us that unless we acknowledge this: “[We] are like men who sit in a dark cave, bound so fast that they cannot turn their heads, and who see nothing but the shadows of real things which pass between them and a fire burning behind them, the light of which casts shadows on the wall opposite them; and even of themselves and of each other they see only the shadows on the wall. Their wisdom would thus consist in predicting the order of the shadows learned from experience. The real archetypes, on the other hand, to which these shadows correspond, the eternal Ideas, the original forms of all things, can alone be said to have true being, because they always are, but never become nor pass away.”… — Arthur, Schopenhauer, The World as Will and Representation

   For Schopenhauer, those for whom people and all things have not at times appeared as mere phantoms or illusions have no capacity for philosophy. There is only the self-same unchangeable being that is before us, which today pursues the same ends as it did yesterday and ever will. The true symbol of nature is the circle.

   From this insight, Schopenhauer concludes that the underlying force of every representation and also of the world as a whole, is the will. This, however, may lead to some confusion as will connotes a sort of personality with a certain aim. It is  not just our individual will, it also includes animals, trees, stones and the entire cosmos. Schopenhauer’s will can be seen as a force or energy, it is the thing-in-itself. While Kant believed that the thing-in-itself was a world beyond human reach, Schopenhauer believed that it is at the core of existence.

    The will is not rational, conscious nor intentional, but rather an irrational, unconscious and blind desire that restlessly strives for more activity. This is Schopenhauer’s great insight, that breaks away from all of his predecessors. The will is the tornado that swirls inside of us and throws us from one place to the other, it is the source of our insatiable appetite that results in strife and misery.

    “From desire I rush to satisfaction; from satisfaction I leap to desire.”.. — Goethe, Faust

     Existence is typified by unrest. The will is a war of all against all, a proto-Darwinian thought.

     Long before Freud’s psychoanalysis, Schopenhauer argued that most of our inner life is unknown to us, our actions, decisions and speech are for the most part unconsciously motivated by our drives, so that we do not even know our full inner selves.

    In summary, for Schopenhauer the world has two aspects related to each other as two sides of the same coin: a world of representation, which is constituted by our minds, and a will, as the irrational blind force, which is at the core of existence and is undifferentiated and beyond space, time and causality. The world is will and representation.

    It is impossible to discover the secret of reality by examining matter first, and then proceeding to examine thought: we must begin with that which we know directly and intimately – ourselves.

    “Thus we see already that we can never arrive at the real nature of things from without. However much we investigate, we can never reach anything but images and names. We are like a man who goes around a castle seeking in vain for an entrance, and sometimes sketching the façades. And yet this is the method that has been followed by all philosophers before me.”

     — Arthur Schopenhauer, The World as Will and Representation

    If we look at the outside world, the common life is to study, graduate, get a job, marry, have kids, work, and live happily ever after. Except that one doesn’t live happily ever after. At best, a desire is satisfied for a short time, but immediately after another desire will emerge, there’s no endpoint of satisfaction, it is an infinite striving. We live as objects in the great stream of desire, the will carries us along like a leaf in a raging river.

   To describe the restless will, Schopenhauer uses the Greek myth of Ixion, who went against the Gods and was bound to an ever-spinning winged fiery wheel for eternity.

    We think that we are led on by what we see, when in truth we are driven on by what we feel, by our unconscious will.

    “Men are only apparently drawn from in front; in reality they are pushed from behind. It is not life that tempts them on, but necessity that drives them forward.”

— Arthur Schopenhauer, The World as Will and Representation

    If we are to understand reality, we must go beyond man as a rational animal, beyond the intellect, to the unconscious will, who is:

    “[T]he strong blind man who carries on his shoulders the lame man who can see.”

     — Arthur Schopenhauer, The World as Will and Representation

    The will is superior to the intellect. An elephant which had been led through Europe, and had crossed hundreds of bridges, refused to advance upon a weak bridge, though it had seen many horses and men crossing it. This is the instinctual impulse. The will is a will to live, and a will to maximum life, its worst enemy is death. But can it perhaps defeat death?

»»»

‘

«««

   Generally speaking, ‘contingency’ is a word pertaining to chance, accidents, the lack of certainty, possibilities, likelihoods, and so forth. And Given the context in which Schopenhauer’s passage occurs, Schopenhauer’s renowned pessimism, and the reasoning pattern followed in ‘The World as Will and Representation’, from which the passage was extracted, we could say that of the four definitions, the last seems the most consistent. In fact, the last definition is the one widely used in philosophy and is essentially a philosophical extrapolation of the expression.

   And from that position, it is not really what the quote seems to address that we should find interesting, that is, the fact of the world’s existence, but rather the connotations of the word ‘contingency’ which imbues the sentence with a sort of double-entandre; that it’s not only that the world’s existence should inspire in us a sense of astonishment, but that this existence is simply fortuitous, and what’s particularly astonishing about it is precisely this fortuity.

   Why shouldn’t we be astonished if the world and wasn’t really intended to exist?, but is instead, as Alan Lightman put it, ‘a lucky draw from the hat’. We understand from reading some of Schopenhauer’s works that he’s view of the world and of life isn’t particularly optimistic. He famously declared in ‘the world as will and representation’ that the world is “my idea”, and that only man (the human) can bring this idea into abstract and reflective consciousness, doing so, he wrote, will make it clear it that what he sees is not a sun and an earth, but only “an eye that sees a sun, and a hand that feels an earth”

   In other places, he’d say that the world is merely a projection of the brain, and that it holds no reality without it. Those claims are only a few of the many ways Schopenhauer has gone about expressing his denialism.

   But lets yield our minds to what overarched Schopenhauer’s pessimism, and it’s a declaration that abounds somewhere in the calamorous pages of Giordano Bruno’s 1584 ‘Ashes of Wednsday Supper’, where the ill-fated Italian heretic regurgitated the hermetic aphorism “the world is all centre, and the centre is everywhere, and the circumference nowhere”

   I need not mention the dizzying effects that this passage in particular, and the book in general, had on our cosmological picture, and the abruptness with which it deposed us from the centre of the universe after Capirnocus had already displaced us from the centre of a much narrower system.

   As with every discovery (or quasi-discovery), it becomes philosophy, and it appears that the rupture of the heavenly vaults, and the explosion of the cosmos into an edgeless infinity was mirrored philosophically in the works of Hume and Schopenhauer who, contrary to/but in much the same way as Galilio and Bruno whose telescopes pointed incessantly at the celestial cham, the former’s, sought the terrestial one of the soul, and senses. Schopenhauer indeed justified the world’s indifference by means of Bruno’s cosmos.

   If the cosmos are nothing but an orderless infinitude, surely the notion of purpose is doubtful, because if we’re not the centre of it, we’re not the object of it, and if we’re not/nor is anything else the object of it (since there is no center), then the universe’s doubtfulness is valid. Embracing this infinitude exerts upon one’s mind a certain fatelessness, a certain aimlessness, as, if we’re nothing more than a fortuitous dent of life amongst infinite darkness, what’s the world? what’s time? what’s the self?, what’s a when? what’s a where?, who’s Schopenhauer, who am I?

   To Schopenhauer The world exists, we know that much, but not necessarily, rather, accidentally. And when we deconstruct Schopenhauer passage in that manner, we come face to face with the passage hidden within the passage, so to speak;

   “Those who don’t wonder about the meaninglessness of their existence, and of the world’s existence are mentally deficient”

   Aristotle, the father of science for over a millennia before we replaced him with Galilio, was possibly history’s greatest sceptic, but his scepticism was different from that of Galilio, or Schopenhauer’s. Unlike the latter. He approached the world from a place of admiration and wonder, about the complex and captivating ‘arrangements of the world’ as he put it, stating, in ‘the metaphysics’

»»»