Кохання – це • наркотичні гормони, чи • високе почуття, чи • безумовна відданість, чи щось інше?

Від adm-ua
*** Кохання є наркотик: при любовному екстазі коханець подобний наркоману. ***

Кохання людини – це (1) наркотична дія дофаміну, чи це (2) вище почуття, чи (3) безумовна відданість, чи (4) реакція на сходження Вищої Сили, чи дещо інше?

Хімія кохання — у любовному екстазі коханець подібний наркоману

“Коли ми захочемо прочитати про діяння, що зроблені
заради любові, то до чого дійдемо? До гургу вбивць.”
// Джордж Бернард Шоу

*** Кохання є наркотик: при любовному екстазі коханець подобний наркоману. ***
Джордж Бернард Шоу знав силу романтичної любові. Як романтика, так і кохання мають право на існування, тому будемо притримуватись такого погляду: дійсно існують пристрасні взаємини – коли ця пристрасть прекрасна, коли відносини складаються добре; і коли вони перетворюються на несамовито негативні пристрасті, коли взаємини руйнуються. До того ж, ці любовні взаємини проявлялися ще з давніх часів, коли мавпоподібна людина та її родичі блукали у травах Східної Африки приблизно 3,2 мільйона років тому.

 

Давайте дослідимо оце романтичне кохання. Нескладно зрозуміти, що “сповнений щастям” коханець легко виказує всі характеристики наркомана. Перш за все, “сп’янілі” жінки/чоловіки жадають емоційного і фізичного єднання з їхнім улюбленим “ідеалом”, образом. Ця ненаситна жага є центральною складовою всіх любовних залежностей. Від так коханці одразу ж відчувають приплив захоплення, коли думають про нього/неї, саме це і є формою “сп’яніння”. Їхня одержимість впливає таким чином: коханець намагається взаємодіяти з об’єктом, все більше і більше, все довше і довше, що в науковій літературі з наркології визначається як “інтенсифікація“. Оця постійна думка про своїх коханих, це така ж форма нав’язливого мислення як й у випадку наркотичної залежності. Вона є основоположною ознакою залежності. Закохані неминуче спотворюють свою дійсність, вони змінюють свої пріоритети, систему цінностей і щоденні звички, аби пристосуватись до об’єкту кохання, і часто роблять недоречні, небезпечні а то й екстремальні речі заради того щоб “залишатися в контакті”, або справити враження на кохану людину.

 

Навіть особистість людини, під дією цієї сили, може змінитися. Це відомо як “патологічний афект” (pathological affect). Дійсно, багато людей вражених любовним сп’янінням, готові не тільки на жертву чимсь цінним для свого коханого, а навіть померти за для нього/неї. Як і наркомани, котрі страждають, коли вони не можуть отримати свою дозу наркотику, так і коханці страждають, коли знаходяться на віддалі від обожнюваної ними людини, що викликає схожу поведінку, визначену як “тривожний розлад” (anxiety disorder).

 

Проте, проблема дійсно починається, коли коханець виявляється знехтуваним. Більшість покинутих чоловіків/жінок відчувають загальні ознаки абстиненції (withdrawal syndrome), в тому числі – стан протесту, плач, млявість, неспокій, порушення сну (занадто багато або занадто мало), втрата апетиту або переїдання, дратівливість, і хронічне відчуття самотності, покинутості.

 

Закохана людина повторює такий же шлях як наркоман. Ще доволі довго, після закінчених любовних відносин, події і люди, місця, пісні або інші зовнішні сигнали, які нагадують про відсутність ще досі так бажаного об’єкту кохання, викликають болісні спогади. Це прояви нового оберту палких бажань, нав’язливого мислення (obsessive thinking), це компульсивні (compulsive неконтрольовані) спроби зробити телефонний виклик, спроби листування або зустрічі – все в надії відродити романтичні стосунки. Позаяк романтика та кохання регулярно асоціюється з набором ознак, пов’язаних з усіма залежностями, психологи прийшли до висновків, що “романтична любов” може потенційно перетворитись у залежність.

 

Вони вважають, що романтична любов є нічим іншим як наркоманією. При чому, як було сказано вище, це є (1) “позитивною наркоманією”, коли любов отримує взаємні події та проявлення, не нав’язлива і доцільна; і (2) катастрофічно негативною формою наркоманії, коли особистісні почуття “романтичної любові” є недоречними, надокучливими, невідповідними і відхиленими.

 

“Якщо спочатку ідея не здається абсурдною, то на неї немає ніякої надії”, — так висловився Ейнштейн. Кілька вчених та розумних людей порівнюють відчуття “романтичного кохання” з наркоманією, тому що вони вважають, що всі ці пристрасті є патологічними і шкідливими. Наукові дані підтверджують цю ідею: коли нейрофізіологи Андреас Бартельс (Prof. Dr. Andreas Bartels, Германія, Бонн) і Семір Зекі (Semir Zeki, Великобританія, University College London) порівняли мозок щасливих закоханих з мозком наркомана, котрий знаходиться в стані ейфорії (і якому щойно ввели кокаїн або опіоїд), то вони помітили що, активізовані одні й ті ж ділянки кори головного мозку. Крім того, коли Хелен Фішер (Helen Fisher, Нью-Джерсі, США, Rutgers University) і колеги досліджували дані, взяті у чоловіків і жінок, які були закохані, то вони знайшли активність в прилеглому ядрі (nucleus accumbens); ця область мозку вочевидь пов’язана з усіма залежностями, і достеменно показує потяг до героїну, кокаїну, нікотину, алкоголю, амфетаміну, опіатів, а також азартних ігор, сексу та їжі.

 

*** Сила Кохання: любов - це є почуття, відчуття, залежність, наркотик, психічна хвороба, крок до ненависті, запаморочення, механізм для виживання, химичні процеси. ***

Чоловіки/жінки, що знаходяться в інтенсивному і щасливому стані любові буквально захоплені своїм об’єктом кохання. Тому у цих дослідах нейробіолог Люсі Браун (Lucy L. Brown Ph.D., США, Albert Einstein College of Medicine) зауважила, що “романтичне кохання” є спорідненою складовою щодо наркоманії, і що такий “змінений стан” свідомості зазнали всі люди, котрі взяли участь в експерименті.

 

Як з’ясувалося, “романтичний потяг” пов’язаний з певним набором психологічних, поведінкових і фізіологічних ознак. Тому збір дослідницьких даних, що знайшла Дороті Теннов (Dorothy Tennov, США, University of Bridgeport) у проявах Любові і Закоханості, почався за класичним сценарієм розбору безумства (божевілля).

 

Дороті Теннов зібрала та вивчила близько 200 прикладів уявлень про романтичне кохання і вона попросила 400 чоловіків і жінок навколо університету Бріджпорт (University of Bridgeport) у штаті Коннектикут (США), щоб вони відреагували на ці приклади і дати відповідь у вигляді: “істинно” чи “помилково”. До її опитувань також долучились сотні волонтерів, що допомагали. З усіх відповідей, Д. Теннов визначила групу споріднених характеристик, загальних для умови досліду стану “закоханий” / “у любові”. Цей стан людини вона назвала «закоханість».

 

Перший драматичний аспект романтичного кохання з’являється в той момент, коли інша людина (об’єкт кохання) починає набувати “особливого значення”. “Закоханий” починає пильно зосереджуватись на об’єкті любові (на ньому/ній), вченим цей стан відомий як “опуклість” (convexity), зосередження на чомусь. Об’єктом “особливого значення” може стати як і давно знайома людина, але “закоханий” починає бачити її у виключно новому світлі, так і абсолютно незнайома людина. Як виразився один з учасників досліду Дороті Теннов: “Весь мій світ змінився. Це (об’єкт кохання) був новий центр мого життя, і цим центром стала Вона”.

 

Далі романтична любов розвивається характерним малюнком, починаючи з “нав’язливого мислення” (obsessive thinking). Думки про “об’єкт любові” починають втручатися в розум “закоханого”. Вона щось сказала… Ви бачите її і її посмішку… Згадуєте її слова чи особливий момент… Ви відчуваєте недомовленість… Ви смакуєте кожну згадку… Ви міркуєте про те, що ваша “кохана” буде думати про книгу, яку ви читаєте, фільм, який ви тільки що бачили, або проблеми з якою ви зіткнулися в житті… І кожен крихітний відрізок часу, коли ви обидва провели разом, набуває ваги і стає матеріалом для уявлення.

 

Спочатку ці нав’язливі мрії можуть відбуватися нерівномірно. Але багато учасників досліду говорили, що з ростом прив’язаності, вони витрачали від 85 до 98 відсотків свого часу, думаючи і переймаючись цією однією людиною. Дійсно, разом з цією “нав’язливою ідеєю” (fixation — «нав’язлива ідея, комплекс, манія»), закохані частково втрачають здатність зосередитися на інших речах, таких як щоденні справи, завдання, робота та школа; вони починають легко від них відволікатись. Крім того, вони починають фокусуватися на самих дрібних аспектах обожнюваного об’єкту, звеличувати його риси, в так званому процесі кристалізації. Кристалізація (crystallisation) відрізняється від ідеалізації (idealisation) тим, що захоплена людина також сприймає й слабкі сторони свого кумира. Насправді більшість з учасників дослідження Д. Теннов, могли перерахувати недоліки свого коханого. Але вони просто відкидали ці недоліки в сторону або переконували себе в тому, що ці дефекти були просто унікальними та чарівними. Як кажуть: “любов сліпа”.

 

В першорядних денних мріяннях закоханих учасників дослідження Д. Теннов, були три найважливіших відчуття: “жага” (longing — «сильне бажання; палке прагнення; жадання»), “мрія” (hope — «надія; сподівання; уповання») і “невизначеність” (uncertainty — «невпевненість; мінливість; невідомість»). Якщо дорогоцінна людина подала щонайменшу позитивну ознаку уваги, то одурманений “закоханий” буде перегравати ці “дорогоцінні фрагменти” в своєму задумі протягом декількох днів. Якщо “закоханий” хоча б один раз відсторонений у своїх спробах, то невизначеність може перетворитися в розпач і приреченість, відомі як ангедонія (anhedonia — «байдужість до радостей життя»). Закохана людина може прожити у задумливій невизначеності цілий місяць, поки вона не буде в змозі пояснити собі невдачу і відновити пошуки. Основні збуджувачі при цьому – це є відмінність і соціальні бар’єри: вони підсилюють романтичну пристрасть і жагу; це явище названо як тяжіння “розчарування” (disappointment — «розчарування; розчарованість; прикрість»).

 

І в основі всієї цієї романтичної туги і любовного екстазу є великий страх. Дослідники підтвердили підсумки того, що більшість “закоханих” учасників відчували щось на кшталт: “У мене був би нервовий зрив, я втратив би розум”… “Це щось схоже на «страх перед сценою», коли треба вийти перед аудиторією… руки тремтіли, коли я подзвонив у двері… коли телефонував їй, відчував, що я міг почути пульс у своїх скронях голосніше, ніж гудки виклику у слухавці телефону”.

 

Інтенсивна енергіягіпоманія (hypomania) — є ще однією центральною рисою “романтичної любові”. Перебуваючи під впливом любові, закохані проявляють наступні ознаки: тремтіння, блідість, гіперемія, загальна слабкість, відчуття незручності, пригнічене відчуття, заїкання, а також кілька реакцій симпатичної нервової системи (СНС), в тому числі пітливість, “метелики в животі”, прискорене серцебиття, труднощі при їжі або під час сну. Деякі навіть відчувають втрату своїх найголовніших здібностей і навичок, у тому числі професійних.

 

Стендаль — французький романіст 19-го століття — детально описав це почуття. Він пише: “після обіду пішов прогулятись зі своєю коханою, кожного разу, коли я брав її руку, я відчував, що можу знепритомніти, і повинен був зосереджуватись на тому, що я йду”. Сором’язливість, очікування, страх бути відкинутим, туга взаємності та інтенсивної мотивації, у здобуванні цієї “особливої людини” і таке інше – це є центральні відчуття романтичної пристрасті. Закохані також легко йдуть на крайні заходи, щоб “захистити свої стосунки”; біхевіористам тварин ця поведінка відома як “опіка самки”.

 

Перш за все, учасники досліду Д. Теннов, висловили почуття безпорадності, відчуття того, що ця нав’язлива ідея “кохання” є нерозумною, мимовільною, неадекватною, незапланованою і неконтрольованою (важко контрольованою). Зокрема, чоловік, що працював адміністративним керівником, писав про свій роман так: “Я все більше розумів що цей потяг до неї є свого роду біологічний інстинкт, то є вчинки, які я не можу добровільно контролювати. Інстинкти керували мною. Я намагався відчайдушно протидіяти цьому, щоб обмежити той вплив на мене, щоб направити його у адекватні вчинки, щоб заперечувати цим інстинктам, але одночасно насолоджувався нею (“об’єктом”), і робив те, щоб змусити її реагувати! Хоча я знав, що в мене не було абсолютно ніяких шансів зробити своє життя разом з нею, але мої думки про неї були нав’язливою ідеєю”.

 

Романтичне кохання має весь арсенал інтенсивних емоцій як притягання (attraction — «тяжіння; ваба, привабливість; принада, принадність») від високого до низького рівня, прикріплених до одного об’єкту; й він/вона — цей “об’єкт кохання” — має примхи командувати “закоханим” на шкоду як йому, так й усім навколо, включаючи його роботу, сім’ю, друзів. І ця мимовільна мозаїка думок, почуттів і мотивації лише частково пов’язана з сексом. Захоплені коханням учасники досліду жадали мати секс з їхньої улюбленої половиною, але сексуальний потяг був затьмареній іншою жагою. Вони більше хотіли, щоб їх кохана людина чи то зателефонувала, чи то написала, чи б запросила їх, тобто, перш за все, щоб вона відреагувала на їх “пристрасть” взаємністю. Для захоплених коханням людей, емоційний відклик перевершує сексуальне бажання: 95% учасників жіночої статі і 91 відсотків чоловічої статі відхилив твердження “найкраще в коханні – це секс”.

 

Це почуття може спалахнути в різному віці. Коли вивчалася анкета про “романтичне кохання”, яка зібрала дані про 437 американців і 402 японців. Люди й старше 45 років, й молодше 25 років не показали істотних статистичних відмінностей (по 82 відсотках запитів). Особливо сильні почуття “романтичної любові” спочатку зазвичай відбуваються навколо віку статевого дозрівання (12-24 років).

 

У 1996 році був здійснений проєкт, щоб визначити, що відбувається в мозку, коли людина впадає у глибоке безрозсудне кохання. Спочатку були зібрані дані про активність мозку (за допомогою функціональної магнітно-резонансної томографії = МРТ), коли пригнічений коханням учасник виконує два окремі завдання: дивлячись на фотографію свого улюбленого, і, дивлячись на фотографію, того хто не генерує жодних позитивних або негативних почуттів. Експеримент був у тому, що коли учасник зайнятий переглядом позитивних і нейтральних світлин, відбувався процес відволікання. Наприклад, складне математичне завдання повинно було б очистити мозок від сильних емоцій між впливом “улюбленого фото” і впливом “нейтрального фото”. Таким чином можна порівняти активність мозку, що мала місце при трьох умовах.

 

Висновки. Перш за все, причина підвищеної активності нейромедіатора дофаміну (dopamine) — природного стимулятора — в мозку у тому, що ця частина мозку генерує енергію, ейфорію, тягу, згущення (увагу, “концентрацію”) і мотивацію, тобто риси “романтичного кохання”. Дослід також підтвердив, тісний зв’язок з нейрохімічним гормоном норадреналіну, що додає свій вклад в цю “шаленість”, тому що цей нейромедіатор також провокує згущення і мотивацію, а також деякі з тілесних реакцій романтичної любові, такі як “метелики” в животі, “підтинання” колін, і сухість у роті. Низька активність в мозковій системі серотоніну створює нав’язливі думки, що супроводжують романтичну пристрасть. Та й багато інших нейрохімічних елементів у системі залучено, аби разом виробляти різноманітний діапазон емоцій, мотивацій, і поведінки, характерних для романтичної любові. Хоча головний є дофамін (допамін).

 

Доктор Люсі Браун (Lucy L. Brown Ph.D., США, Albert Einstein College of Medicine), психолог Артур Арон (Dr. Arthur Aron, США, Stony Brook University) та їх колеги зробили наступний експеримент: вони просканували діяльність мозку 17 закоханих учасників: 10 жінок і 7 чоловіків, які були “шалені та щасливі від любові”, на протязі в середньому 7-8 місяців. Перші результати досліду були вивчені в лабораторії медичного коледжу Альберта Ейнштейна (Albert Einstein College of Medicine; Bronx, NY, США). Монітори показали згустки активності в вентральній області покришки (‘ventral tegmental area‘, “VTA“) мозку. Ця крихітна частина біля основи головного мозку виробляє природний стимулятор дофамін (допамін) і посилає його у багато областей головного мозку. Хоча також виявлена активність в інших областях мозку, але “VTA” має особливо важливе значення. Завдяки цій “фабриці” у частини мозкової системи, мозок генерує бажання, пошук, жагу, емоційну енергію, увагу (“концентрацію”) і мотивацію. Це є причиною того, що “закохані” можуть не спати всю ніч, також вони багато розмовляють, того, що вони настільки неуважні, що у них виникає “запаморочення” в голові, вони неадекватно оптимістичні, “товариські”, сповнені відчуття життя. Завдяки цьому їх життєві функції переходять на високу “швидкість”. У такому стані й чоловіки, й жінки відчувають цю “пристрасть” однаково потужно. Дороті Теннов дослідила понад 800 учасників: чоловіки і жінки переживали цю інтенсивну “пристрасть” у рівних пропорціях. Л.Браун, А.Арон і колеги також це підтвердили. У дослідженні фМРТ (fMRI) “щасливо закоханих” юнаків були покази, як великої активності в області “VTA“, так і інших нервових збудників “романтичній пристрасті”. Їх колеги знову зробили такий експеримент зі сканування мозку в Китаї, і що ж,  китайські учасники проявили стільки ж активності у відділенні “VTA” і інших дофаміноактивних нейрохімічних шляхах мозку; тобто люди різних країн відчувають цю пристрасть однаково.

 

Позаяк біля області мозку “VTA” поруч знаходяться “примітивні” області мозку, пов’язані з жагою і голодом (з виживанням), то “романтична любов” є одною з основних причин людської фізичної активності для виживання. Доктор Л.Браун додає до цієї точки зору: “романтична любов” є механізмом виживання, й настільки важливим, як тяга до води і їжі. Це “драйв” (стимул, спонукання, внутрішній імпульс) як механізм виживання. Й аналогічно проявлений цей “стимул”  області мозку при наркоманії.

 

Крім того, люди – це не єдині істоти, які успадкували “хімію кохання”. Коли самка полівки (Microtus ochrogaster) починає висловлювати потяг до чоловічої статті полівок, то вона відчуває 50-відсоткове підвищення активності дофаміну (допаміну) в частині цієї визначеної системи. Збільшення дофаміну в головному мозку також пов’язане з привабливістю і злученням у самок в кошарі овець. Отже, цей нейронний механізм притягання (привабливості) еволюціонував та розвинувся у багатьох видів ссавців, птахів і інших істот — щоб особа могла віддати перевагу і зосередитися на конкретному шлюбному об’єкті (“партнері”), тим самим зберігаючи цінний час енергії від залицяння. Проте, у більшості видів це тяжіння (приваба) коротке, і триває від кількох хвилин до кількох тижнів. Але в організмі людини інтенсивний емоційний стан на ранній стадії романтичної любові може тривати довше.

 

Однак, цей дослід показав й можливість різниці. Базові дії та базові кількості дофаміну (а також норадреналіну і серотоніну) змінюються від однієї людини до іншої, потенційно змінюючи схильність конкретної людини закохатися і залишитися “в любові” (“закоханим”). Але інші системи мозку також впливають на рівень “романтики”. Наприклад, деякі з тих, хто говорить, що вони ніколи не відчували романтичне кохання, має гіпопітуїтаризм (hypopituitarism) — рідкісне захворювання гіпофізу, що викликає гормональні проблеми і “сліпоту до любові”. Таки чоловіки і жінки ведуть нормальне життя, і деякі одружуються для товариських відносин, але це “піднесення чи біль в серці” незрозумілі їм. Крім того, шизофренія, хвороба Паркінсона і деякі інші нездужання змінюють дофамінові шляхи.

 

Як і будь-яка залежність, романтичне кохання може викликати безладдя та хаос в житті людини, особливо коли є невдача (неуспіх, недогода).

 

Щоб дізнатися більше про роботу нейронів системи, що пов’язана з “відмовою в коханні”, ця група вчених використала МРТ для вивчення десятьох жінок і п’ятьох чоловіків, які були недавно “покинуті”. Середня тривалість часу з моменту первинної відмови склала приблизно два місяці (63 дні). Всі учасники, що переживали палке кохання, пройшли тестування та анкетування, які вимірюють інтенсивність “романтичних почуттів”. Усі сказали, що вони витратили понад 85% свого часу необхідного для сну, на цілком інше – замість сну вони думали про людину, яка їх “покинула”. І вони досі жадали повернення “коханого”.

 

Результати були несподіваними та цікавими. Мозкові активацій відбулися в кількох регіонах системи винагороди (Reward system – система внутрішнього підкріплення) у мозку. Були включені регіони ‘VTA‘, пов’язані з почуттям інтенсивної “романтичної любові”; а вентральна спірохета (ventral pallidum) пов’язана з почуттям “глибокої прихильності”; острівна кора головного мозку (insular cortex) і передня частина поясної звивини (anterior cingulate cortex, ACC) пов’язані з відчуття фізичного болю, відчуттям тривоги і лиха, що теж є відчуття болю. Також були задіяні регіони  прилегле ядро (nucleus accumbens, NAc, NAcc),  орбітофронтальна кора (orbitofrontal cortex, ОФК, OFC) і префронтальна кора (prefrontal cortex, ПФК, PFC) головного мозку — мозкові ділянки, які пов’язані з оцінкою своїх “прибутків і збитків”, а також з залежністю чи наркоманією.

 

Саме безпосереднє відношення до стану закоханості має діяльність цих областей мозку, що корелюється з жагою наркоманів до кокаїну та інших наркотиків. Інакше кажучи, ці дослідження показали, що дані сканування мозку “покинутих” людей (тих, кому відмовили “кохані”) і які раніше були “шалено закохані” та глибоко прив’язані до свого об’єкту, означають, що вони знаходяться у стані фізичного і психічного болю; вони нав’язливо роздумують про те, що вони втратили; і вони жадають возз’єднання з їх улюбленою людиною, що їм відмовила/покинула. Цей стан таких людей перетворюється у залежність.

 

Їм вельми важко повернутись до попереднього життя, після палких любовних стосунків і переживань. У Північно-Американському Співтоваристві Коледжів (the North American fraternity) 93 відсотків обох статей повідомили, що вони були “відкинуті”, коли вони “пристрасно любили”, в той час як 95 відсотків повідомили, що вони “відкинули” когось, хто був глибоко закоханий в них. І це були тільки перші розчарування. Багато хто отримував знову подібний досвід “розлуки” в подальшому житті.

 

У цьому процесі “відмови і відновлення” існує певна закономірність етапів. На першому етапі — на стадії протесту — покинутий коханець перебуваючи у стані одержимості, робить все щоб повернути собі “любов об’єкту”. Коли йому це не вдається, настає відчай; “закоханий” хоча має надію, але поступово сповзає в депресію. Обидва ці етапи пов’язані з системою дофаміну в головному мозку. І я підозрюю, що ці обидві стадії глибоко вкоренилися у свідомості гомініді (Hominini) — тобто як у людей (Homo), так й у людиноподібних (антропоїдів, гомінідів),  Людиноподібна мавпа Люсі (австралопітек) теж була “люблячою”, навіть могла з-за втрати “коханого” відчувати таке ж страждання як людина.

 

Чим більше жінку ми менше, тим більше менше вона нам…” (М.М.Жванецький). “Чим менше моя надія, тим більше я кохаю її” (П.Теренцій, давньоримський поет і письменник, 185-159 роки до н. е.). Коли “закоханий” стикається з перешкодами для його романтичних почуттів, то його пристрасть посилюється — це явище має назву “розчарування-тяжіння” (frustration-attraction, “фрустрація потягу”). Негаразди підсилюють почуття “романтичної любові”. Це явище корениться в головному мозку. Коли “нагорода” (‘система винагороди‘) затримується, то найближчі нейрони системи дофаміну мозку продовжують свою діяльність, підтримуючи у людині ілюзорні почуття інтенсивної “романтичної любові”. Також така схильність встановлена у наркозалежних людей.

 

Стрес підвищує цю відповідь дофаміну. Коли ссавці, особливо людиноподібні (антропоїди), вперше відчувають серйозний стрес, в тому числі як тілесні реакції, то це збільшує активність центрального дофаміну і норадреналіну та супресію (заглушення) центрального серотоніну; цей відклик відомий як “відповідь на стрес“. Покинутий “закоханий” також страждає від розчарування і від агресії, що психологи називають “гнів відмови”. Навіть коли “об’єкт” нещасного кохання ставитися зі співчуттям до “закоханого” та виконує свої обов’язки (як товариш або один з батьків), все одно — багато покинутих людей коливаються між горем і люттю; це є інший тип відповіді нейронних корелятів.

 

Система “первинної люті” тісно пов’язана з центрами в префронтальної корі (prefrontal cortex, ПФК, PFC) головного мозку, що передбачає “бажання нагороди” (система винагороди у мозку). Позаяк людина починає розуміти, що очікувана “нагорода” знаходиться в “небезпеці” (у ризику, сумніву, невпевненості), та навіть недосяжна, то ці області префронтальної кори стимулюють мигдалину (corpus amygdaloideum, мигдалеподібне тіло) і “спускають напругу” люті; це явище робить акцент на серцеву діяльність, підвищує кров’яний тиск, та пригнічує імунну систему. Ця “злісна відповідь” на нездійснені очікування добре відома навіть в інших ссавців; наприклад, коли кішку пестять, то вона муркоче, а коли це приємне збудження знімається, вона іноді кусає.

 

Справді, “романтична пристрасть” і “лють покинутості” мають вельми багато спільного {“Від кохання до ненависті один крок”}. Обидва відчуття пов’язані з тілесним і психічним збудженням; обидва спонукають до нав’язливого мислення, зосереджують увагу, мотивацію і цілеспрямовану поведінку; і обидва викликають інтенсивне ловлення — або для “об’єднання”, або для “відплати за покинуте кохання”. Більш того, ці почуття “романтичної любові” і “гніву” можуть діяти в тандемі. У своєму дослідженні Брюс Елліс (Bruce Ellis) і Ніл Маламат (Neil Malamuth) повідомили, що у 124-х пар, “романтична любов” та “гнів / ігнорування” реагують на різні види інформації. Рівень відчуття “закоханість” та рівень відчуття “гнів/засмученість” коливається в залежності від реакції на події, які підривають ціль “закоханого”, такі події як невірність “об’єкту”, відсутність емоційної прихильності, відмова, тощо. Почуття “закоханого” коливаються у відповідь на події, які сприяють (впливають) досягненню його цілей, наприклад, таких як видима підтримка (словами або відношенням) “об’єкта-співучасника” під час спілкування з родичами чи друзями, або пряме “признання в любові”.

 

Таким чином, відчуття “романтична любов” та відчуття “гнів/розпач” можуть працювати одночасно, додаючи інтенсивності до своєї “наркотичної” залежності, яка захоплює. Треба запам’ятати цю реакцію протесту, оскільки це випливає з основного механізму ссавця (людиноподібного антропоїда чи людини); цей механізм теж завжди спрацьовує, й коли який-небудь вид соціальної прихильності (об’єднаності) розірвано.

 

Візьміть, наприклад, цуценя. Коли воно віддалено від матері і залишилось одне, то воно відразу ж починає блукати, гарячково стрибати на двері, скавчати і скиглити на знак “протесту”. Або, наприклад, ізольовані щури випромінюють безперестанні ультразвукові крики. Вони не можуть нормально спати, — настільки інтенсивно збуджений їх мозок. Мета цієї “акції протесту” є підвищення пильності і стимулювання уваги до занедбаної живої істоти, пошук і поклик на допомогу. Як і всі пристрасті, романтичне кохання може привести до насильства. Протест, реакція на стрес, фрустрація потягу, лють покинутості, жага, ознаки відмови — все це відіграє вагому роль у світовому рівні “злочинів пристрасті”.

 

Однак, настає третя фаза: зрештою покинутий “закоханий” здається. Він або вона припиняє переслідування “улюбленого об’єкту”, що була на початку другої фази загального романтичного покидання, покірності / відчаю. На цьому 3-му етапі покинутий “закоханий” сприймає відчуття втоми, пригніченості, туги і депресії, це відомо як “реакція відчаю“. У дослідженні 114 чоловіків і жінок, які були покинуті “партнером” протягом останніх восьми тижнів, 40 відсотків з них переживали клінічно підтверджену депресію. Деякі з таких коханців навіть помирають від серцевих нападів та інсультів, викликаних їх депресією, деякі здійснюють самогубство.

 

Більшість покинутих “закоханих” відчувають цю “печаль” під час фази протесту, але також це відчуття зростає разом з поступовим зникненням надії. Цей відчай пов’язаний з декількома мережами мозку. Проте, мережа дофаміну тут бере важливішу участь. Якщо знехтуваний “закоханий” починає вірити, що “нагорода” (мета, об’єкт) ніколи не прийде, то клітини, що виробляють дофамін, в системи винагороди мозку зменшують їх активність, створюючи пригніченість, млявість і депресію. Короткостроковий стрес загострює виробництво дофаміну і норадреналіну. Довгостроковий стрес пригнічує активність цих нейрохімічних гормонів, створюючи замість цього депресію.

 

Багато фахівців визначають, що залежність є патологія, розлад і проблема. Й тому, що “романтичне любов” дає часто позитивний досвід при багатьох обставинах (тобто часто вона не є шкідливою), то більшість дослідників не погоджуються офіційно класифікувати романтичне кохання як наркоманію. Але з точки зору поведінки, закономірностей і механізмів мозку, залежність від кохання настільки ж реальна, як і будь-яка інша залежність. Навіть коли романтична любов не шкідлива, але все одно цей стан пов’язаний з інтенсивним захопленням і збудженням, і заважає “закоханому” бути розумним, робить його нерозсудливим, несвідомим, примушує робити небезпечні або недоречні речі. Крім того, всі форми зловживання наркотичними речовинами, включаючи алкоголь, опіати, кокаїн, амфетаміни, канабіс, і тютюн (а також пристрасті без речовин — пристрасті до їжі, азартні ігри, секс) активують кілька таких же “шляхів винагород” у мозку, які активуються у людини, котра щаслива в любов, так і у тої, котра покинута.

 

Однак, на відміну від всіх інших залежностей, що можуть зачіпати лише деяку частину населення, форми любовної залежності відбуваються майже у кожної людини в якийсь час протягом життєвих циклів. Сучасні дослідницькі дані свідчать про те, що романтична любов повинна розглядатися як наркоманія, хоча досі відсутня офіційна діагностична класифікація її як наркоманії.

 

Перші тварино-подібні люди були скеровані у напрямку, де вони отримували приплив почуттів. Ці припливи і відливи відчуттів давала їм внутрішній ритм, — той ритм, що з’явився, коли наші предки вперше перетворювались у людину (Homo) і увійшли у темп відносин, які були у співзвучності (синхронності) з їх природній метою розмноженням (виживання). І цикл стану “закоханості” — “любові” триває від трьох до чотирьох років. Системи мозку, пов’язані з дофаміном, вазопресином, окситоцином та іншими нейрохімічними чинниками, відіграють цей ритм. І він загострюється, коли людина закохується; він змінюється, коли “закоханий” починає відчувати глибоку прихильність і “ефірний” зв’язок; і зрештою, коли цей ритм стає нечутливим або перевантаженим, що призводить до байдужості чи занепокоєння, що повільно поїдає “кохання” і призводить до виникнення негараздів, які можуть викликати нову нездорову прихильність (залежностей) до , іншого свого “коханця” (об’єкту) і початок різних інших залежностей.

 

Використовувані матеріали:
Хелен Фішер. «Чому ми кохаємо: природа і хімія романтичної любові», 2004.
Хелен Фішер. «Ключ до успішних стосунків = Finding Real Love By Understanding Your Personality Type».
Хелен Фішер. «Алхімія кохання – Формула успішних відносин».
Х. Фішер “Анатомія кохання: Природна історія парування, одруження, і чому ми помиляємось”, 2016.
Helen E. Fisher. “The Sex Contract – the Evolution of Human Behavior”. — Quill, 1983.
Helen E. Fisher. “Anatomy of Love – a Natural History of Mating, Marriage, Stray”. — Quill, 1993.
Helen E. Fisher. “Why We Love: The Nature and Chemistry of Romantic Love”. — Henry Holt, 2004.
Helen E. Fisher. “Why Him/Her? Finding Real Love By Understanding Personality Type”. Henry Holt, 2009.
Bruce Ellis & Neil Malamuth (2000). “Love and anger in romantic relationships: A discrete systems model”.  Journal of Personality, # 68, (pp. 525-556).
Bruce Ellis & L. Campbell   (2005). “Love and commitment; In D.M. Buss”. The Evolutionary Psychology handbook (pp. 419-442). New York: John Wiley & Sons.
Neil M. Malamuth, “Pornography and Sexual Aggression”, Academic Press, 2014.
Neil Malamuth, “Sex, power, conflict: Evolutionary and feminist perspectives”, Oxford University Press, 1996.
Andreas Bartels, Semir Zeki. “The neural basis of romantic love”.  Neuroreport 11 (17), pp. 3829-3834, 2000.
Andreas Bartels, Semir Zeki. “The neural correlates of maternal and romantic love”. Neuroimage # 21 (# 3),  pp. 1155-1166, 2004.
Andreas Bartels.   “Love and Anger in Romantic Relationships: A Discrete Systems Model”.
Fisher H., Aron A., Brown L. “Romantic love: an fMRI study of a neural mechanism for mate choice”, Journal of Comparative Neurology # 5; # 493(1): pp.58-62, 2005.
Aron A., Fisher H., Brown L. “Reward, Motivation and Emotion Systems Associated with Early-Stage Intense Romantic Love”. Journal of Neurophysiology # 94: pp.327-37, 2005.
Fisher H., Aron A., Brown L. “Romantic Love: a mammalian brain system for mate choice”. Philosophical Transactions of Royal Society London – Biological Sciences. Dec 29; 361(1476): 2173-86, 2006.
Helen Fisher, Lucy Brown, Arthur Aron. “Reward, Addiction, and Emotional Regulation Systems associated with Rejection in Love”. Journal of Neurophysiology # 104: pp.51-60, 2010.
Acevedo B., Aron A., Fisher H., Brown L. “Neural correlates of long-term intense romantic love”. Social, Cognitive and Affective Neuroscience. Feb; # 7 (#2): pp.145-59, 2012.
Acevedo B., Aron A., Fisher H., Brown L. “Neural correlates of marital satisfaction and well-being: reward, empathy and affect”. Clinical Neuropsychiatry #9: pp.20-31, 2012.

 

// Автор: Антін Кузнецов.

 

~~~


(Visited 1 198 times, 1 visits today)