Планети 🆚 Небесні Сутності; астрономія 🆚 астрологія — АнтінКузнецов M.Sc.

Від admin-ua
««« Планети vs Небесні Сутності | астрономія vs астрологія »»»

Планети в астрології – це тіла в небі, Небесні Сутності чи Боги? Астрологи вивчають вплив планет чи Вищих Сил?

««« Місяць – це планета чи супутник землі? Ведична космпология каже, що Місяць – Лока [План Буття], яка находиться далеко від Сонця, і діаметр цеєї Локи більшій за Локу Сонця. »»»

 

• 1 Знаємо чи маємо інформацію? Яке джерело знань / інформації?

Приблизно 20% людей (зокрема 70 мільйонів американців) читають свої гороскопи кожен день!

Surya — ‘Personal ego‘:
«Персональне его»? «Особисте его»? «Індивідуальна особистість»?
“Суб’єктивне «Я»”, “самість”, “«Я» яке усвідомлює” (the Self).

Surya — ‘How i think of myself’:
«Як я думаю про себе».
“Як я собі розумію / осмислюється / уявляю / усвідомлюю”.

~~~

• 1) Шруті

Шруті ( श्रुति śruti «почуте») – це звід початкових священних ведичних текстів.

У науці індології, вони – найдавніші ведійські тексти гімнів і ритуалів.

На абсолютному авторитеті Шруті (“те, що почуто / те, що звучить”) базуються подальші коментарі (¡) до священних писань Смріті (“те, що згадано”).

Шруті мають атрибут ‘апаурушейа‘ — «не створені людиною”, тобто одкровення від Бога (ревеляція).

Вони є вічне абсолютне (трансцендентне) знання — запис звуків (вібрації) Космічної Істини.

Згідно з ведичною традицією, це знання передавалося усно святими мудрецями (ріші) з часів появи Всесвіту; а на початку нинішньої епохи (Калі-йугі) було записано як чотири Веди.

Шруті поділяють на чотири Веди ():
Рк-Веда (Ріг-Веда) — Веда гімнів ();
Яджур-ВедаВеда ритуалів і формул (підношень Вищим Силам);
Сама-ВедаВеда співів ();
Атгарва-ВедаВеда заклинань (магії).

• 2) Смріті

Смріті ( स्मृति smṛti «запам’ятоване») – це колекція священних ведичних писань.

Смріті коментують (роз’яснюють і доповнюють) Шруті — початкові ведійські писання.

До Смріті відносить:

Дхарма-шастри (закони) — 18 книг, кожна з них описує певну тимчасову епоху і відповідає лише їй.

Ітіхаси (історії, оповіді), — 4 книги, до них відносять епоси «Махабхарата» і «Рамаяна».

Пурани (стародавні билини/сказання) — 18 книг як додаткові священні писання, в яких Вішну, Крішна, Шива звеличуються як Верховні форми Бога.

Веданґа (гілки/розділи Вед) — 6 категорій текстів: Шікша, В’якарана, Чхандас, Нірукта, Джйотіш і Калпа.

Агами (доктрини/трактати), — 3 основні типи: вайшнавські, шіваітські та шактістські; дають знання про такі поняття як Мантра, Тантра, Янтра, тощо.

• 3) Пурани

Пурани (पुराण purāṇa «древнє», «давня билина / сказання») – це індуїстські тексти, в яких розповідається історія Всесвіту (від Створення до Знищення), генеалогія монархів, героїв, ріші [мудреців] та Девів [богів], опис ведичній космології та філософії, індуїстської географі.

У Пуранах використовуються та тлумачаться філософські, світоглядні, релігійні поняття.

Різні Пурани – це канонічні писання різних течій ведизму. Певний вид Пуран надає перевагу одному з Богів.

Вони написані у вигляді історій (сказань, билин, епічних оповідань), коли одна людина розповідає іншій.

Мова Пуран – Санскрит.
Укладач Пуран – ріші В’яса.
Пурани – це 18 об’ємних текстів, МахаПурани. Їх доповнюють коротші тексти — УпаПурани.

 

Пурана – це одна зі структурних динамік Рік-Веди.

Пурана підкреслює якість “древнє” та “вічне“, пов’язане зі структуруванням Рк-Веди.

Для свідомості людини, Пурани складаються їх певних наборів (описів) Законів Природи, які беруть участь в розвитку якості Девата [“процес пізнання”] і його динамізму у Ріші [“той хто пізнає”] – на рівні свідомості Самхіти [Єдності], даючи структуру вічного, безмовного, самозверненого, самодостатнього, повністю пробудженого стану свідомості, яке доступне кожній людині на прямому досвіді (в безпосередньому сприйнятті).

У фізіології людини Пурана відповідає повному потенціалу процесу пізнання (Девата). Він знаходиться у великій мережі проміжного мозку, яка відстежує і обробляє вхідні та вихідні дані центральної нервової системи; і забезпечує коригувальну відповідь людини на основі його запланованих дій і індивідуальних потреб, умов навколишнього середовища і реальних показників (чинників) життя.

Ведична Космологія

Ведична Космологія – це опис будови Всесвіту з точки зору ведичних писань.

««« Професор, доктор економічних наук »»»
««« Місяць – це планета, або супутник землі? Ведична наука стверджує, що Місяць – це планета, яка знаходиться далі ніж планета Сонце, і його діаметр більше Сонця. »»»

1•) Лока

Лока – це Метафізичний Світ існування (Надприродна Сфера буття), і одночасно це фізичне місце (матеріальне розташування) плану існування.

Лока‘ ( लोक ) перекладається з санскриту як “мир / сфера”, “план існування”, “мирські справи”, “людство / люди / народ”, “царство / держава / realm / Raj”, “простір [можливостей існування]”, “область / місце / «периферія»”, “зона / місцевість істот”, “Земля як світ людей”, “спільнота”, “звичайність”.

2•) У Джанма-кундалі

У Джанма-кундалі [карті народження] вказана ‘Чандра’ [Місяць] як Планета, як Граха чи як хто?

У чому різниця між Локами [«планетами» як світами] та Грахами [«планетами» як Вищими Силами]?

Що таке Чандра як Чандра-Лока [«планета» як Світ] і хто така Чандра як Чандра-Граха [«планета» як Вища Сила / Принцип]?

І що таке Місяць як астрономічний об’єкт?

««« Планети в астрології як тіла неба Небесні Сутності Вищі Сили Боги шумерські вавілонські ассирійські »»»

• 2 Історія поняття “планета”

1) Стародавня Месопотамія

Шумери — попередники вавилонян — створили одну з перших цивілізацій, винайшли лист, до вже 1500-1000 роках до н.е. впевнено знаходили на небі все п’ять планет.

2) Месопотамський Вавилон

Астрологією займалися вавилоняни Месопотамії у 2 тисячолітті до н.е. (4000 років тому).

Вавилоняни володіли функціональним астрономічними знаннями про планети. Зокрема, зберігся найстаріший астрономічний текст про планети – “таблиці Аммі-Цадукі про положення Венери” (6 сторіччя до н.е.), який – копія більш давнього (початок 2 тисячоліття до н.е.).

Вавилонська астрологія – це об’єднання науки про вивчення неба з містичними знаннями та ритуалами, що показують зв’язок небесних тіл [!] з Божественними силами [!].

Тому вавилоняни використовували подвійну систему назв: «наукову» (астрономічну / матеріальну) та «божественну» (астрологічну / духовну).

Вони першими дали планетам імена Богів [!].

Вони вважали, що Боги [!] представили себе – втілилися – в небесні образи планет / зірок, з якими вони пов’язані.

Малюючи в сузір’ях планети, Сонце і Місяць [!], древні астрономи Вавилона розуміли повторюваність пір року і передбачали небесні події.

Набір клинописних табличок “Енума Ану Енліль” (новоассирійський період 7 сторіччі до н.е.) містить список ознак і їх взаємозв’язок з різними астрономічними явищами, включаючи рух планет.

Вавилоняни заклали основи того, що стало «західною астрологією».

3) Стародавня Греція

У стародавніх греків до елліністичного періоду назви планет не мали відношення до Богів: повільний Сатурн називали Файнон («той що світиться»), жовтий Юпітер — Фаетон («блискучий»), червоний Марс — Піроейс («гарячий», «той що палає», «пекучий»; «полум’яний»), швидкий Меркурій — Стілбон («той що мерехтить»); світла Венера була відома як Фосфорос («та що несе світло», «світла») та як Гесперос («вечірня», «західна», «вістова»).

У 280 році до н.е. Берос — жрець з Вавилона — грецькою мовою викладав вавилонську астрологію і культуру грекам: тоді астрологічне вчення прийшло в елліністичний світ Греції та Єгипту.

До I сторіччя до н.е. існувало два різновиди астрології: одна практична інтерпретувала гороскоп, щоб дати інформацію про події життя — про минуле, сьогодення і майбутнє, а інша теургична підкреслювала сходження душі людини до Неба, духовне перетворення людини, де астрологія давала спосіб діалогу з Богом.

Греки дали планетам божественні назви — імена Богів — відповідно до свого пантеону (як це вже було у вавилонян).

Є відповідності сутностей Богів/планет між грецькою та вавілонською традиціями, а також в інших культурах і цивілізаціях.

4) Стародавній Рим

Стародавні римляни скопіювали назви планет у древніх греків — разом з їх культурою і знаннями про навколишній світ.

Так з’явилися звичні нам DjousPatēr/Jūpiter/Юпітер, Sāturnus/Сатурн, Mercurius/Меркурій, Wenos/Venus/Венера, Maris/Mārs/Марс, Sōl/Сол (Сонце) та Louksnā(Luksnos)/Losna/Lūna/Луна (Місяць).

У римлян є відлунки уявлень, що зародилися в Месопотамії та досягли завершеної форми в елліністичних Греції та Єгипті.

Сім головних Богів як Вищих Сил [!] керують Всесвітом і життям на Землі, також погодинним змінами (‘Хора‘ / «година»); планети назвали [!] в честь цих семи Богів / Вищих Сил.

Порядок планет від «далеких» до «близьких» такої: Сатурн, Юпітер, Марс, Сонце, Венера, Меркурій, Місяць.

Позаяк кожен день (доба) мав назву на честь Бога, який починав день, то цей порядок днів (діб) зберігся в тижневому циклі та календарі.

5) Елліністична Греція

Під час періоду еллінізму — до 1 сторіччя до н.е. — греки створили свої власні математичні алгоритми для розрахунку положення планет.

Зокрема, стародавні вавилоняни використовували арифметику, а схема древніх греків базувалася на геометричних рішеннях.

Це дозволило просунутися в розумінні законів руху небесних тіл, видимих ​​з Землі.

Відбиток ці теорії та алгоритми є в “Альмагесті” (Птолемей, 2 сторіччя н.е.).

Астрономічна модель Птолемея була найпопулярнішою в західному світі протягом тринадцяти сторіч.

Набір законів Птолемея описував характеристики орбіт 7 планет (які на думку античних греків і римлян оберталися навколо Землі).

За збільшенням відстані від Землі, на думку вчених того часу, вони розташовувалися так: Місяць, Меркурій, Венера, Сонце, Марс, Юпітер і Сатурн.

6) Елліністичний Єгипет

Зі 332 року до н.е. — в місті Олександрія — вавилонська астрологія з’єдналася з єгипетської астрологією деканів (⅓ знака = 10°) в “гороскопну астрологію“.

У Єгипті застосовували вавилонський зодіак, систему планетних екзальтацій і єгипетський потрійний поділ знаків (розділ зодіаку на 36 деканів по 10° кожний, з акцентом на висхідний декан / Дрекана-Лагна).

В астрології елліністичного Єгипту слідували грецькій системі планет як втілень Богів [!] та грецькій системі 5 Стихій / Першоелементів.

Тексти 2-го сторіччя до н.е. містять передбачення положення планет в знаках зодіаку під час сходу (асцендент) певних деканів.

У той же період, астролог і астроном Птолемей, що жив в Олександрії, написав текст “Тетрабіблос“, який лежить в основі західної астрології досі !

Згідно “Фірмікус Матернус” (Firmicus Maternus), система «гороскопній астрології» застосовували єгипетський фараон Нечепсо та його священник Петосіріс.

Тексти по алхімії теж були складені в цей період.

7) Середньовічна Європа

У часи середньовіччя та епоху Відродження, європейська університетська освіта була розділена на окремі 7 дисциплін (областей);

кожна з яких відповідала певній планеті; і разом вони називаються «7 гуманітарних наук».

Данте вказував на відповідність цих «мистецтв» (гуманітарних наук) планетам;

послідовність наук – це порядок їх навчання, а

послідовність планет – це порядок зменшення планетної швидкості (збільшення періоду обертання):

1) граматика — Місяць (небесне тіло, що рухається найшвидше),
2) діалектика — Меркурій,
3) риторика — Венера,
4) музика — Сонце,
5) арифметика — Марс,
6) геометрія — Юпітер,
7) астрологія/астрономія — Сатурн (найповільніший).

Середньовічні європейські письменники використовували астрологічний символізм в своїх літературних темах.

Наприклад, «Божественна комедія» Данте будує різні відсилання до планетних відповідностей в описаній їм побудові Ада, Чистилища і Раю;

зокрема, 7 шарів гори Чистилища відповідають 7 класичним планетам астрології.

Астрологічні алегорії на тему значень планет є в роботах Джеффрі Чосера і інших авторів (письменників, філософів, алхіміків) середньовічної Європи і епохи Відродження.

9) Грахи («Сили планет») в Джйотішу

НаваГраха (‘нава’ नव — «дев’ять»; ‘Граха’ ग्रह — «то, що впливає» / “фундаментальна сила”) – це 9 небесних сутностей [!], які використовують у Ведичної астрології Джйотіш.

««« 9 Грах Сил планет — НаваГраха ꞊ нава—дев'ять ⁺ Граха—впливає — небесна сутність Джйотіш Ведична астрологія »»»

• 3 Планети в тижневому циклі

Кожен день тижня в вавилонській традиції був присвячений одному з Богів: 1-й — Шамаш (Cонце), 2-й — Син (Місяць), 3-й — Нерґал (Марс), 4-й — Набу (Меркурій), 5-й — Мардук (Юпітер), 6-й — Іштар (Венера), 7-й — Нініб (Сатурн).

Іменування днів тижня описував грецький астроном Веттіїв Валент (120-175 роки н.е.).

Те небесне тіло, яке керує першою годиною дня (доби), дає назву цього дня тижня;

небесні тіла послідовно панують протягом 1 години (Hora), і так триває цілу добу.

Такий порядок – Сатурн, Юпітер, Марс, Сонце, Венера, Меркурій і Місяць – був встановлений: (1) ще в Стародавній Месопотамії як “Халдейський ряд” і (2) грецькими стоїками та Клавдієм Птолемеєм (100-170) — пізноелліністичним астрономом і астрологом.

У 1 сторіччі н.е. — після календарної реформи Юлія Цезаря — “календарним тижнем” (циклом 7 зі днів – Богів – планет) стали користуватися в Стародавньому Римі; це витіснило 8-денний римський ринковий цикл “нундіни“.

Далі, 7-денний тиждень поширився по всій Західній Європі.

Назви днів тижня у європейських мовах теж завжди відповідають імені певного Бога.

««« 7 планет vs 7 Богів як Небесних Сутностей та Вищих Сил | астрономія vs астрологія »»»

• 4 Етимологія і значення слова “планета”

1) “планета” – етимологія

від латинського ‘planeta‘;

від давньогрецького πλανήτης (plantēs, «мандрівник») — еліпсис [лінгвістичний пропуск] від ‘πλάνητες ἀστέρες‘ (‘plánētes astéres’, «мандрівні зірки»);

від давньогрецького πλανάω (planáō, «блукати»).

Подібному латинського слова pālor («блукати») і норвезькому слову flanta («блукати», «бродити»).

2) “планета” – значення

1 • (історія / астрологія) Кожне з 7 основних видимих небесних тіл [!], які рухаються на тлі нерухомих зірок в [нічному небі] — Місяць, Меркурій, Венера, Сонце, Марс, Юпітер і Сатурн [з 14 сторіччя].

2 • (астрономія) У сонячній системі, одне з 8 основних астрономічних (матеріальних) тіл, що обертаються навколо Сонця — Меркурій, Венера, Земля [!], Марс, Юпітер, Сатурн, Уран і Нептун [з 17 сторіччя].

3 • (астрономія) Небесне тіло, що обертається навколо зірки, досить масивне, щоб перебувати в статичній рівновазі (зазвичай — округлий сфероїд), але недостатньо масивне для початку термоядерного синтезу і яке домінує в області своєї орбіти щодо зірки [з 2006 року].

Терміном “планета” (від давньогрецького πλανήτης / πλάνης, що означало «мандрівник») називали об’єкти на небі, що змінювали своє положення відносно зірок.

Це їх головна відмінність — як рухомих об’єктів нічного неба — від нерухомих зірок.

Термін “планета” в астрології – це астрологічне поняття; на відміну від астрономічного значення, в нього включені Сонце і Місяць [!] і виключена Земля [!].

~~~

3) Слово “планета” в старослов’янській/українській мовах

У давніх текстах праукраїнською («русинською») мовою, слово “планета” зустрічається з XI сторіччя, коли ця назва в формі “планіта” (планѣта) було згадано в “Ізборнику Святослава” 1073 року, де також були вказано перелік небесних тіл, які тоді називали планетами: Сл’ньце (Сонце), Ерміс (Меркурій), Афродіта (Венера), Місяць, Аріс (Марс), Зевс (Деус/Юпітер), Кронос (Сатурн).

Метод наукового пізнання привів до того, що розуміння терміна «планета» змінювалося.

Спочатку їх було 7 як відповідних 7 головним богам, 7 дням тижня, 12 годинам доби (Хора), тощо.

Потім слово стали називати всі небесні об’єкти, які рухалися на тлі нерухомих зірок;

потім воно стало означати астрономічні (матеріальні) тіла, що обертаються навколо Землі (у всякому разі — так здавалося людям).

До XVI сторіччя поняттям “планета” стали визначати об’єкти, що обертаються навколо Сонця разом із Землею (наукова спільнота прийняла геліоцентричну модель Коперника / Галілея / Кеплера).

Таким чином, в 16-му – 17-му сторіччі Земля теж увійшла в список планет, а Сонце і Місяць були з нього виключені.

Одночасно з цим відмовилися від традиції називати (в науковій класифікації) планети іменами Богів, зокрема грецьких або римських.

Як наслідок, в кожній мові Земля як планета зветься по-своєму.

Романські мови називають планету Земля латинським словом ‘Terra’ (“терра”) або його варіаціями; воно означає “суша” (як протилежність морю).

Греки досі зберігають оригінальне давньогрецьке Γή (“Ге” або “Гея” / “Гая”).

Германські мови та англійська використовують варіації давньогерманського слова Erthe / Eorþe / Earþe / Eorðe (“e͜orθe”, “e͜orðe”), що можна бачити на прикладі англійського “Earth”, німецького “Erde”, голландського “Aarde” і скандинавського “Jorde”.

Азійські культури використовують свої системи для назв планет.

В Індії використовується система найменування, заснована на НаваГраха: Сурья, Чандра + Буддха, Шукра, Мангала, Бріхаспаті та Шані + Раху і Кету.

Китай і інші країни Східної Азії з китайським історичним впливом (Японія, Корея, В’єтнам) використовують систему, засновану на 5 даоських ПершоЕлементах: «Вода» (Меркурій?), «Метал» (Венера?), «Вогонь» (Марс), «Дерево» (Юпітер), «Земля» (Сатурн).

Коли в XVII сторіччі були відкриті перші супутники Юпітера і Сатурна, спочатку їх називали “планетами”, а вже в наступному сторіччі — “супутниками планети”.

До середини XIX сторіччя кількість «планет» різко зростала — будь-якому об’єкту, якій обертається по орбіті навколо Сонця, наукове товариство давало статус “планети”.

««« Планети в астрології як тіла неба Небесні Сутності Вищі Сили Боги античні грецькі латинські »»»

• 5 Планети в астрології – представники/втілення Богів

1) Найдавніше ідеалістичне розуміння планет як проявів Богів

У Стародавній Месопотамії знали, що зорі та планети пов’язані з Богами й, фактично, є втіленнями та посланниками Богів.

Наприклад, Венера була втіленням однієї з їх головних Богинь — Іштар.

Месопотамці були унікальні тим, що вказали на планети як на головні показники (покажчики) Вищих Божественних Сил, що призвело до появи астрології як системи знань.

Жителі стародавньої Месопотамії стверджували: все, що відбувається на Землі («під Небесами») не випадкове, і відбувається з волі Вищих Сил.

І цю Божественну волю можна узнати шляхом розпізнавання знамень і магіїворожінням»).

Астрологія передвість/знамень” – це одна з таких провісних (“мантичних“) практик.

Зокрема, в VIII-VII сторіччях до н.е. месопотамський правитель регулярно отримував доповіді про небесні передвістя / знамення та пояснення, що ці провісти (передвістки) означають.

Така практика призвела до розуміння (відкриття): спостерігаючи за небом, можна дізнатися наміри Вищих Сил, встановила зв’язок 7 планет з 7 головними Богами вавілонського пантеону.

На жаль, ця ідея зараз привела до безлічі помилкових думок, що планети — як астрономічні тіланібито впливають на людей на Землі (через «гравітаційні хвилі», через «планетні промені», через «вібрації», через «планетні енергії», через «флюїди» — подібні заяви часто можна почути навіть від професійних астрологів).

Месопотамців знайшли, що Сатурн пов’язаний (тобто є втіленням/представником!) з Богом Нінурта, Юпітер — з Богом Мардук, Марс — з Богом Нергал, Сонце — з Богом Шамаш, Венера — з Богинею Іштар, Меркурій — з Богом Набу, Місяць — з Богинею Сін.

Дослідники пояснюють, що дане порівняння планет і Богів було ототожненням, а жителі Межиріччя були «зорепоклонниками», їх світогляд / релігія отримала назву «астральної віри» (від грецького слова Ἄστρον — «зоря»), тобто «віри у зорі» (сабеїзм).

Такі світогляди та вірування – це прояви природної віри (натуральній релігії).

Месопотамці вважали, що Боги через відповідні планети лише проявлюють, показують свою волю.

Проте, в стародавньому Межиріччі зв’язок планет з подіями, що відбуваються на Землі — як їх передвістями/передвістками — пояснювався існуванням вищого Божественного Начала, що стоїть за планетами.

Зокрема, єгиптяни подібно ототожнювали сузір’я Оріона як представника Осіріса.

2) Планети в астрології з точки зору натурфілософії Птолемея

Астрологія Клавдія Птолемея, ще в епоху античності, привела до зміни — «матеріалізуванню», «уречевленню» — розуміння суті та природи планет.

У II сторіччі н.е. в “Математичному трактаті в чотирьох книгах” («Четверокнижжя» / Tetrabiblos) він виклав свою теорію астрології без релігійного та міфологічного контекстів.

Він пояснював «планетні впливи» на людей, спираючись на фізику того часу — на вчення натурфілософів про природне походження світу в протиставленні міфології та релігії.

Натурфілософія вважає Богів (“Космос“) «зайвим припущенням» про існування Вищих сил (“Хаос“), які нібито не потрібні для виникнення та існування (“Логос“) Миру/Природі.

Як взаємозв’язок між планетами / небесним світом та людиною / земним життям в астрологічній доктрині Птолемея був “Принцип всесвітньої симпатії” (загального зв’язку явищ), а також “Першоелементи” Першоматерії.

На жаль, думку Птолемея про сенс планет перейняли арабські вчені, а через них воно проникло в Європу і стало загальним.

Класифікація планет на підставі матеріалістичного птолемеївського розуміння «астральної» натуралістичности досі застосовуються в західній (європейської) астрології нашого часу.

3) Спроби наукового обґрунтування впливу планет на Землю та людей

У XVII сторіччі механістична фізика зажадала від астрології нового пояснення природи впливу планет.

Однак таких пояснень фізиками знайдено не було.

Припущення, що планети впливають через свою гравітацію, не підтвердилося науково.

Також не витримала критики й гіпотеза А.Л.Чижевського про те, що планети впливають на Землю опосередковано, побічно через сонячну активність.

««« Планети це античні і єгипетські Боги Небесні Сутності Вищі Сили — астрологія і астрономія »»»

• 6 Астрологія – наука не про планети, а про Вищі сили та їх передвістя

Шумери і месопотамців вважали, що саме Боги [!] присутні в небесних образах (символах) планет і зір як своїх представників, показуючи зв’язок Вищої Сили та її проявів.

Вавилоняни розглядали небесні події як знаки, знамення та передвістя [!], а не як причини проявлених фізичних подій [!].

У стародавніх греків і римлян регіон ‘Вавилонія’ (також відомий як країна ‘Халдея’) ототожнювався з провісною астрологією; “Халдейська мудрість” — передбачення та передрікання («ворожіння») з використанням планет і зір.

Грецька астрологія епохи еллінізму була теургичною — священною / «духовною» / “богодійною” / жертовною / містичною / «магічною», тобто заради поєднання з Богом.

{{{ Теургія (грецьке Θεουργία = θεός — «бог» + ὄργια — «обряд, священнодійство, жертвопринесення») – це практика в античності, спрямована на зв’язок з Богом для отримання його допомоги, знань, благ; здійснюється ритуальними діями або молитвами з прагненням до безпосереднього досвіду духовній суті. Теургія розвинулася в езотеричне християнство. }}}

Грецька астрологія як теургія («божественна робота» / “справа для Бога”) – ця система знань і практики, яка підкреслювала сходження душі людини на Небеса — піднесення духу до Бога.

Давньогрецьке розуміння планет як представників Богів було направлено на перетворення людини (духовний розвиток), де астрологія була діалогом з Божественним.

Авіценна (Ібн Сіна) — середньовічний перський вчений і філософ (980-1037) — вважав, що рух планет як втілень Бога впливає на життя визначеним способом (детермінізм!), і визнавав можливість визначення цих впливів. Проте, Авіценна не приймав астрологію як спосіб розуміння фаталістичних пророкувань (фаталізм vs компатибілізм!).

Астрологія в найширшому сенсі – це «пошук сенсів / знань / відповідей в небі», тобто система передбачень («пророкувань») та рішень, заснована на небесних передвістях — божественних знаках.

Вона подібна до прогнозування («ворожіння») на підставі природних та інших прикмет.

‣ ἄστρον / ástron (давньогрецький) —

Етимологія: від ἀστήρ (astḗr, «зірка»).

Небесне тіло:
• нерухома зірка;
• планета;
• Сонце;
• Місяць;
• сузір’я.

Небесне тіло / об’єкт –

1 • (астрономія) Природний матеріальний об’єкт, розташований за межами атмосфери Землі, такий як Місяць, Сонце, астероїд, планета, зірка або подібний.

2 • (астрологія) Небесна сутність (суть), яка знаходиться за межами Землі як астрологічний фактор Небесного (Божественного) плану; «Планета».

Таким чином, поняттяпланетав астрології відрізняється від астрономічного.

Астрологи розглядають дев’ять планет, серед яких є не тільки планети звані так в астрономії, але також Сонце і Місяць, а також “тіньові” планети.

Таке застосування терміна пов’язане з різними сенсами слова – не матеріальне тіло, а ім’я Бога [!]; на це вказує історія вживання слова.

У міру розвитку в астрономії як об’єктивної науки уявлень про космос, проводилася неодноразові уточнення і деталізації класифікації небесних тіл, а термін «планета» значно переглядався. Однак, в астрології застосування даного поняття не змінилося, і в цей час за традицією астрологи застосовують свою формулювання.

~~~

««« Планети в астрології тіла в небі Небесні Сутності чи Боги — Астрологи вивчають вплив планет як Вищих Сил »»»

римська (латинська): Сол/Сонце | Діана/Місяць | Юпітер/Іов | Сатурн | Марс / Артагнес | Венера/Помона/Люці | Меркурій

еллінська: Геліос | Селена | Зевс/Деус | Кронос | Арес/Арей | Афродіта | Гермес(Ерміс)

піфагорійська: Аполлон | Артеміда | Фаетон | Файннон | Піроейс | Фосфорос-Есперос | Стільбон (Стілвон)

піфагорійська (Сила) : Божественне Світло | Божественна Мати | “Променистий” | “Блискучий” | “Вогняний” | “Світлоносні” | “Іскристий”

вавилонська: Шамаш / Ану [м] | Син / Нинмах | Мардук (Суддя) | Нініб/Нінурта | Нерґал(Війна) | Іштар(Любов/Родючість) | Набу(Писар/Каліграф)

давньоєгипетська: Ра | Хонсу / Нут | Амон | Айсіс / Шу | Хорус | Баст / Ісіда | той

іранська / єгипетська: Мітра | Коммагена | Оромазд | Німруд | Артагн / Гор | Тихе / Фортуна | ?

скандинавські (нім./сакс.) : Сол / Sun | Мані / Міана | Тор/Донер | Сатур / Сетерн | Тиу/Тьюс | Фрея / Фріда | Один (Вотан / Водан)

кельтська: Белен | Біргіта | Тараніс / Дагда | Ноденса | Тевтат | Мінерва | Луг/Кернунн

давньослов’янське: Дажбог / Сварог | Жива/Лада | Перун | Стрибог/Хорс | Лют / Ярило | Мокош / Макош | Велес

~~~

/// Автор: Антін Михайлович Кузнецов, магистр техничних наук.

(Visited 39 times, 1 visits today)