Дажбог (Дажд-Бог, Сонце-Бог) — Сур’я-Бог, Сурій

* Дажбог - Сонце *   Дажбог (Даждьбог, Сонце-бог) — це є за найдавніших часів Сур’ї, Бог Сонця, Cвітла й Блага. Дажбог згадується ще за “скіфських часів” в 6 сторіччя до н.є. Він є Головний Бог, тобто Головна Сила життя.

В Києві ще за часів трипільської культури (4 тисячоліття до н.є.) було велике капище Дажбога — на Дажбоговій горі (Хоривиця). Дажбог, окрім іншого, навчив людей вирощувати хліб.

Символ Дажбога є Сонце. З давніх-давен сонцеликий образ Дажбога був на вітрилах кораблів, що виходили із Київської гавані. Таке зображення також є першим гербом Києва.

Дажбога також є головний Бог Рідної Української Національної Віри (РУНВіра), як це писав Лев Силенко в книзі «Мага-Віра» («Маха-Віра»). Дажбог — це є Сила Буття, Сила Свідомості, Сила Світу та Світлу. Саме з ДажБогу як свідомості — самоволодіючої, самонаснажуючої Вишньої Сили — й постала людина. Слово «свідомість» їде з санскритського слова ‘свідомая’, що означає “самоутвердження”.

«Дажбог — це є Сила, яка творить у людині бажання бути і жити, бажання бачити свої буття у своїх діях, бажання бути як вчитися, творити, проявляти себе, самоутверджуватися, самовизначатися, боронити життя і незалежність свого Роду. Дажбог — це є свята Істина і Правда, Справедливість і життєтворяще Світло, Святий Дух і Воля. Життя їде з Дажбога, і Дажбог проявляється в житті. Людина є творіння свідомості Світу, і свідомість Світу є у людині» (Лев Силенко).

* * *

Дажбог (Даждбог, Сур’я — Сурій) у південних слов’ян є Божич, дає добро і добробут (добро буття), опікун громади й Родів (наділяє долею і Щастям). Автор «Слова о полку Ігоревім» називав пращурів «Дажбожими онуками» і виокремлював Дажбога як Верховного Бога, під всемогутньою силою якого було все Небо — найвища духовна сфера Всесвіту. Дажбог як Сила Роду є родоначальником народу. «Сонце є цар, він же Даждбог» – Дажбог дає Благо.

* * *

Сур’я (Сурій) — іпостась Дажбога (й так його називають в Індії), Бог, що дає Буття та встановлює Вищі Принципи,  милостивец аріїв. Він як суворе Сонце, Сувора Сила, Суворий Бог перемог, Закону та відплати, нещадний до ворогів.

Символ “Різдва” Сур’ї – це є прямий хрест та — коловрат (свастика).

В Індії (індуїзмі) шанують Сур’ю [Силу Сонця, Дажбога] як Верховного Бога, під іменем Саура, що згадується й у древньоіндійських «Махабхараті» і «Рамаяні».

‘Сура’, ‘свара’, ‘сур’я’ є санскритські слова. ‘Сура’ (‘сва’) воно означає “Внутрішня Сила”, “повносилля”. ‘Сур’я’ є Сила Сонця; ‘сур’я кала’ (сонячне коло) є “час Сонця”, “цілодення”; ‘Сур’я-Дева’ є Сонце-Бог; ‘сур’я-пашана’ (сонце-пошана) є “сонцеслужіння”, тобто шанування, поважання, величання та прославляння Дажбога (Сили Буття, Сили Сонця). Від слова “сур” (“сар”) проїзошор  або “цар” в значенні “осяяний”, “сонячний”, “єдиноправляючий” (єдиноначальний,  єдиновладний).

Сур’я [Сила Сонця] означає й «Сонце», й «цар». Як Сонце є ‘Сурадж‘, де ‘радж‘ означає «цар», ‘Су‘ – “вищого ступеня”. У “Велесовій Книзі” є такі означення Дажбога-Сур’ї: Сонце, Сунце (сучасне ім’я сербською мовою), Сурія, Суріе, Яснуне, Ясун.

Ім’я Бога Сур’ї було розповсюджено на землях нинішньої України як до, так й після міграції аріїв. Про це свідчать археологічні знахідки – кургани, які зображують Сонце з сімома променями;  семиколесні колісниці в курганах, тощо. Сім променів як і сім коліс зображують сім Сил життя (сім Грах) та відповідних їм сім днів тижня (сонячний цикл),  як і на грузинському Борджгалі (ბორჯღალი) теж – сім променів.

Сур’я як Дух (Сила Буття) заповнює всі Простори, створює Світло і Світ, він дає своє Світло (Силу Буття/Існування) як Богам, так й людям та Природі, дає усім, хто хоче його Світла.

Сонце у Сонячної Системі є представником Сур’ї, що світить для Богів і людей, знищує зло і погані Сили, зціляє людей (робить їх суцільними та сильними). Сур’я дає Буття всьому Всесвіту, як живим, так й “неживим” істотам.

* * *

Де Сонце – там Бог.
Сонце гріє, Сонце сяє — вся природа воскресає.
Досить одного Сонця на небі.
Сонце — Батько.
Сонце – Бог.
Сонце на всіх однаково світить.
Сонце світить на добрих і злих.
Нема тіні без світла.
Світить місяць, та не гріє; тільки в Бога (Духа) їсть хліб (суть).
Гріло б ясне сонце, а місяць як хоче.

.

(Visited 473 times, 1 visits today)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *